Доле, чому?

19

Йохі дістала з рюкзака їжу і дала Муйону.
-В тебе венка на шиї дуже виступає. Таке часто буває?
-Оу, так. Нічого страшного....Ммм...смакота.
-Їж повільніше.
Йохі дивувалась з нього. Вона придивитися до його вени, що виступала. Кров дуже швидко циркулювала ось, що здивувало дівчину. А те, що вона бачить його кров крізь шкіру це нормально?
Йохі залишила його і пішла до інших.
-Хьонджін, Муйон сьогодні дивно поводиться.
-Я помітив. Це трохи дивно. Я ніколи не бачив його таким.
-З ким ти розмовляв вночі?
-Я сновида.
-Ти точно знав, що говорив.
-Йохі, я не хочу, щоб ти щось знала. Я не хочу тебе в це впутувати.
Йохі взяла його за руку.
-Ти ще хочеш бути зі мною?
-Ніщо не змінить мої почуття до тебе. Тим паче нічого не відбувається.
-Це поки що. Знаєш, я хочу спробувати, але якщо виникне найменша загроза, ми розійдемося, - Хьонджін старався говорити обережно, бо самому від слів ставало погано.
-Я згодна.
Хьонджін обійняв її на радощах.
-Не пали нас.

Від сьогодні Хьонджін і Йохі таємно зустрічалися. Їх ще ніхто не розсекретив, хоч вони таки реально палилися. Кожного вечора Хьонджін проводив Йохі додому. Вони трималися за ручки і мовчки йшли. Після уроків він міг залишитися в неї ненадовго. Вони зустрічаються лише тиждень, а таке відчуття, що вічність. Жаль, що вони довго приховували свої почуття. Як і в більшості, перше кохання розбиває серця. Так само сталось і з ними.

Ніч. Йохі йде вулицею сама. Бах. Вона прокинулась у невідомій темній будівлі. За вікнами вона бачила якісь очі. Не одні, багато очей. Десь чувся незрозумілий шкпіт, від якогомурашки по шкірі. Дівчина швидко зателефонувала до Хьонджіна. Він не одразу взяв слухавку.
-Алло, - сонно відповів хлопець.
-Хьонджін, - схвильований голос дівчини одразу розбудив хлопця.
-Що сталось?
-Тут хтось є. Мені так страшно.
-Де ти?
-Я не знаю.
-Будь ласка, нікуди не йди. Я тебе знайду.
-Хьнджін, поспіши, будь ласка....АААА, - гудок.
-Йохі. Йохі. Де вона? Що з нею? Скажи куди йти, будь ласка. Ти тут.
Демон таки явився і привів Хьонджіна на місце. Це було десь в лісі в якомусь закинутому будинку.
-Йохі. ЙОХІ. Де ж вона?
В якійсь кімнаті він знайшов її. Вона лежала на підлозі і стікала кров'ю.
-Йохі,  що сталось? О, ні, - він побачив п'ять дірок від кігтів демона. - Пробач мені. Це я винен.
Він викликав швидку і старався призупинити кров.
-Тримайся.
Йохі здається вже не дихала, просто дивтлась на Хьонджіна.
-Я люблю.тебе.
-Йохіі, не заплющуй очей, - через сльози майже нічого не було видно. Хьонджін розгледів, що вона всміхнулась наостанок.
-Йохі. Йохі, ні. Йохі....
Хьонджін блище притиснув її до себе і ще дужче заплакав. Він притиснувся своїми губами до її ще теплого лоба.
Десь в темряві він побачив очі.
-За що ви так зі мною? Чому? Чому ви просто вже не вб'єте мене? Нащо вбивати всіх близьких мені людей? Заберіть мене...
Очі так і світились у вікні.
Хьонджін вибіг надвір до того вікна.
-Вбий мене, якщо тобі це треба. Ти покидьок, - лють і сльози так і сипались від Хьонджіна.
Він підійшов занадто близько. Демон вдарив його кігтями, але Хьонджіна не зачепило. З'явився ще хтось, він заступився за хлопця. Було видно просто нічого, тільки очі. Надворі ж ніч. Той демон зник, а за ним і захисник Хвана.
Хьонджін повернувся до Йохі. Він здається бачив її. Вона була такою світлою, майже прозорою, і випромінювала світло. Дівчина всміхалась йому, а на очах були сльози. Вона зникла. На землі лежало її тіло.