Доле, чому?

23

Квансу сидів у свого батька. Ні з того ні з сього чоловіку стало гірше.
-Тату, тату.
Апарати жахливо пікали і не показувало серцебиття.
-Лікарю. Лікарю, сюди.
Лікар забіг в палату, перевірив апарати, вигнав хлопця і покликав інших лікарів.
Чернз годинники пів лікар вийшов, протирають свої окуляри.
-Мені дуже жаль.
-Що з ним?
Чоловік опустив голову.
-Ні..не може бути. Цього не може бути.
Квансу хотів увійти в палату, але його не пустили.
-Тату,  - він відштовхнув лікаря. Його зловили інші лікарі.
-Йдіть десь погуляйте. Заспокойтесь.

Квансу вийшов з лікарні в сльозах. Він йшов кудись вулицею. Вечір. Темно. Навколо нікого. Він йде пустою вуличкою. Де він, він не знає. Вулиця йому не знайома, хоча проскакують якісь флешбеки. На нього напали. А як же без цього? Квасу взяв якусь пусти пляшку і розбив одному на голові. Той чоловік напав на хлопця. Квансу вдарив чоловіка розбитою пляшкою в живіт кілька разів. Чоловік схопився за живіт і впав. Інший чоловік напав на нього. Квансу не міг від нього відбитися. В один момент він взяв умалок пляшки і загнав його в ногу чоловіка, потім вдарив і той же уламком загнав йому в шию. Хлопець підірвався з місця і побіг щодуху. Коли він зупинився, подивився на свої руки і зрозумів, що накоїв.
-Ні. Це не я.
-Це був ти.
-Хто тут?
Хлопець оглядався, а навколо нікого.
-Ти вже вбив двох людей. Тепер ти вбивця. Але це сталося б якби не помер твій батько.
-Якби не той вилупок, мій батько не помер.
-Хочеш помститися?
В темряві світились очі.

***
Хьонджін стояв на даху дому.
-Чому не спиш? - почувся голос демона.
-Давно тебе не було. Десь гуляєш?
-Можна й так сказати. Я знаю як в тебе в житті. Співчуваю на рахунок Йохі.
-Ти захистив мене тієї ночі.
-Але не захистив її. Так ти хотів сказати?
-Я не ображаюся на тебе через це. В цьому моя вина. Я не мав би нею ризикувати.
-Щось мені підказує, що не в тобі діло. Може вона наткнувся на демона?
-Вона мені нічого не казала. Хочаа..Вона мала мені щось розповісти. Як я міг забути про це? Дурень. Вона казала, що має щось перевірити. Але ж не вночі, а зранку. Її випередили. Вона казала про хлопця з нашого округу. Я його, напевно знаю. Серед нас є демон. Треба його знайти.
-Не посеред ночі, - демон схопив Хьонджіна за плече, щоб зупинити.
-Ти менший ніж завжди, - не обертаючись сказав Хван.
-Я, здається, по трохи втрачаю силу.
-Знімаєш прокляття?
-Так. Йди спати, а зранку щось вигадаємо. Надобраніч.

Зранку Хьонджін знову пішов в школу. По дорозі він зустрівся з Муйоном. Вони подружилися.
-Хван Хьонджін, зачекайте.
-Пам'ятаєте Ви розповідали про демона? Ви його бачили?
-Так.
-Можете описати?
-Давайте я спробую намалювати.
-Пройдімо зі мною.
Хьонджін намалював олівцем демона, якого бачив. Трохи не чітко, бо повністю він бачив його раз і то в світлі місяця, що пробивався крізь вікно.
-Зачекайте тут.
Слідчий взяв малюнок і вийшов. Через кілька хвилин він зайшов.
-Цей демон є вбивцею. Є очевидець.
-Хто?
-О Ліхі.
-Сестра Йохі? - Хьонджін здивувався і злякався водночас.
-Так. Йохі показувала їй фото цього демона.
-Покличте її до мене, будь ласка.