Доле, чому?

16

-Привітик, - в палату зайшла дівчина.
-Йохі?
-Як ти?
-Не знаю, наче краще. А чому ти прийшла?
-Я бачила, що сталось. Квансу тебе провокував.. Емм..Я переживала. Знаю, ми не були близькими, але відколи я за тобою спостерігаю, як би це не прозвучало, ти зацікавив мене..нуу, я не знаю..ти загадковий такий і останнім часом..ах, я не придумала, що скажу. Я думаю, ти хоч трохи мене зрозумів. Ох, що ж тут зрозумілого?
Хьонджін всміхнувся. Так, вони не були близькими, але Йохі подобалась йому. Про це взагалі ніхто не знав.
-Я принесла тобі твоїх улюблених закусок, - вона старалась перевести тему.
-Як твоя голова?
-Тамм трохи погано..
-Пухлина?
-Нікому не кажи, добре?! Я не хочу розголосу, - вона почала тихіше говорити і опустила голову.
Хьонджін взяв дівчину за руку.
-Я буду з тобою.
Йохі всміхнулася.
-Любов на дроті, - озвався лікар.
-Добрий день, - дівчина не знала про те, що тут хтось був.
-Не буду заважати, вийду..хоча міг мовчати. Ти всеодно мене не помітила.
-Що це за лікар?
-Ти його знаєш?
-Так. Одного вечора він захистив мене.
-Справді? Не схожий він на хорошу людину.
-Можливо..
Хьонджін досі тримав Йохі за руку. Дівчина не дивилась на нього і трохи почервоніла.
-Хьонджін..
Хлопець дивився на неї усміхненим і спокійним поглядом.
-Та ні..
-Йохі, подивись на мене.
Дівчина підняла погляд на нього. Хлопець ще більше усміхнувся.
-Чого ти смієшся?
-Ти така червона. Соромишся мене?
-Ми майже не спілкувалися і тут я прийшла, не знаю, що казати і робити..яя..я напевно піду.
Йохі встала зі стільця, але не відійшла, бо Хьонджін міцно тримав її за руку.
-Можеш залишитись? Будь ласка. Мені одиноко тут самому.
-Я буду приходити кожного дня після уроків і на вихідних теж.
-Дякую. Тільки простеж, щоб з Муйоном не перестрілась, ато почне розпитувати про нас. Він ревнивий.
-Добре.

Вони й далі тримались за ручки. Дивилячись один одному в очі, можна легко не помітити як швидко пливе час.
Йохі різко обійняла Хьонджіна.
-Хьонджін, я..дивлячись на тебе, мені хочеться плакати. Я не можу бачити, як ти плачеш або страждаєш..Я хочу тобі допомогти, підтримати тебе.Я..я люблю тебе, Хван Хьонджін, люблю, - вона міцно його обіймала і справді стримувала сльози. - Мені всеодно, якщо це не взаємно. Я хочу бачити тебе, знати, що в тебе все добре. Мені досить цього, але дозволь бути по
Слова Йохі перебив поцілунок. Хьонджін поцілував її. Так не вміло, але ніжно, ледь торкаючись губ дівчини.
-Йохі, я теж люблю тебе, але боюсь втратити. Я краще буду з тобою на різних краях світу, але я знатиму, що ти в безпеці. Будь ласка, зупинись поки не пізно. Спробуй розлюбити мене.
-Ні.
-Будь ласка, - у Хьонджіна навернулись сльози. - Я не можу тебе втратити.
-Хьонджін..
-Я знаю, це важко, але спробуй..
-Я хочу бути з тобою. Ми разом зможемо все, - дівчина заплакала.
-ЙДИ! - Хьонджін все ще стримував сльози. - Будь ласка, - одна сльоза таки вирвалась на волю.
Йохі вибігла від нього. А Хьонджін одразу заплакав. Він не хоче, щоб поруч були дорогі йому люди.
-Ви посварились?
-Ні, - Хван хотів заспоклїтись, але його серце розвивалось від болю. Вони не зустрічались, але ця розмова була важкою для обох. Для Йохі, напевно, важче, бо вона не знає причини. Але й для Хьонджіна це важко, бо він не може бути з нею через демонів навколо нього.