Доле, чому?

15

Зранку лікар зайшов до Хьонджіна. Тієї ночі він знову посивів. Тепер половина голови в нього білого кольору. Хлопець безворушно лежав, а з його очей текли сльози. Лікар спочатку не зрозумів цього, але потім почув тихий приглушений схлип Хвана.
-Як я не помер? - він поввернув голову в бік лікаря, що стояв біля дверей. - Чому вижив?
-Що ти пам'ятаєш?
-Мене скинули з даху і все. Чому я не можу просто померти?.. Ненавиджу своє життя, - він знову заплакав.
-Якби я не пішов, цього не сталося б.
-Якби ти не пішов, то помер би. Я не хочу, щоб хтось страждав чернз мене, - Хьонджін витер сльози, але вони й далі текли.
-Давай вставай, тобі треба поїсти, - перевів тему лікар.
-Я не хочу.
-Хочеш. Міс Лі передала тобі їжі, бо її не пустили до тебе.
-Вона хоч не знає.
-Я вмовив всіх нічого їй не казати. Давай відкривай ротик, - лікар набрав трохи рису з м'ясом на палички. - Літачок летить.
Хьонджін з'їв все, що давав лікар.
-Амняням смакота, - вперше за всі роки лікар всміхається. - Давай ще це.
-Ви, напевно, не їли. Я не хочу більше.
-Я теж не хочу. Їж, бо викину.
-Я справді не хочу.
Лікар прибрав все.

-Чому Ви піклуєтесь про мене?
-Це ж мій обов'язок.
-Спочатку Ви були холодним до мене. То чо
-Не питай, бо я не знаю, - відповів лікар.- Вчора ти виглядав таким безпорадним, безпомічним.. Мені так стало жаль тебе. Я знаю, що таке, коли весь світ проти тебе. Але ти ще дитина. А твої слова про смерть мене сильно налякали. Я..я..*видих* Що це до мене людяність повертається? - останні слова він прошепотів і опустив голову.
-Я знаю, що жалюгідний. Можливо, мене просто жаліють, але не люблять.

***
-Я чув тебе зі школи вигнали. Що сталось?
-Я знайшов того, хто скривдив тебе і хотів перевірити чи це точно він. Я вивів його з себе, він зламав мені зап'ястя, але я довів його неприродність. Тепер я постараюсь його зловити.
-Молодець. Але обережніше.
-Добре, тату.
-Ти маєш дещо знати про мене.
-Щось сталось?
-Я не той ким здаюсь. Я не
-Час відвідування закінчувався, - зайшов, перебивши, лікар.

"Що він мав на увазі?" - думалось Квансу.

***
-Привітик це я, - до палати зайшов Муйон. - Я лише зі школи. І вгадай, що приніс. Я ж обіцяв, що сьогодні тебе чимось пригощу. Та-да, - він показав два великих пакети.
-Всі ви мене сьогодні тільки й годуєте.
-Скажи, що ти перефарбувався, а не посивів.
-Таки посивів. Вночі з'явився демон з замку.
-Та ну. І тут спокою тобі нема!? Це не жарти. Я вже починаю в щось вірити. Ти бачив себе?
-Не хочу дивитись в дзеркало. Я, напевно, весь синій.
-Та ти Танос блондин. Не швидко воно все зійде.
-Давай забудемо про це. Лікарю, приєднаєтесь до нас?
-Тут ще хтось був? - озирнувся Муйон. - Добрий день.
-Ні, дякую. Я вийду, не буду вам заважати.
-Що за лікар?
-Так сказати, це мій особистий лікар.
-Він знає про твоїх демонів?
-Не знаю.
-Ясно. Давай їсти, поки не охололо.
Хлопці приступили до їжі.
-Їж, тобі більше треба, - Муйон переклав частину своєї порції хлопцю.
-Дякую.
-Виздоравлюй чим по швидше.