Доле, чому?

17

Наступного дня Хьонджіна виписали. Він знову швидко відновився. Він пішов в школу на наступний день після виписки.
Стоїть він в їдальні з Муйоном. Збоку неподалік стоїть Йохі. Хтось йшов і зашпотрався. Вся їжа могла би впасти на Йохі, якби Хьонджін не прикрив її собою, потягнувши на себе.
-Ти в нормі?
-Так, - відповіла дівчина.
Вони розійшлись.

-Об'єднуємось в пари.
Йохі і Хьонджін залишились без пари, тому їх об'єднали в одну пару.
Зі своїм завданням вони впорались.
Цілий день Йохі при вигляді Хьонджіна хотіла або плакати, або обійняти його. Хван сам почував себе не краще. Його серце просто розривалось.
А після уроків:
-Йохі, зачекай. Ми можемо залишитись друзями, можливо ти вчора не все зрозуміла.
-Я все розумію. Але ти просто боїшся.
-Ти не розумієш. Так, я боюсь, не стосунків, а наслідків. Ти можеш постраждати.
-Досить, Хьонджін! Ти..я знаю про твої дивності, але я вже казала, що хочу бути з тобою у тяжкі часи. Ти нікого не маєш і всіх відштовхуєш. Мені й так залишилось не довго жити, але я хочу кохати і бути коханою. - Йохі справді хоче бути з Хьонджіном, вона стримує сльози. - Любиш самоту, тоді просто скажи і я не буду такою настирною, ти зможеш відпочити від мене. А поки я буду тебе підтримувати. Ти не хочеш, але я буду.
-Чому я маю через тебе плакати? Ти дорога мені. Хто тебе захистить? Я себе захистити не можу, - Хьонджін сам ледь стримуєттся. Її слова про смерть ще більше його налякали.
-Хьонджін..
-Йохі..я подумаю, але ні на що не надійся. Вибач, що приношу тобі біль. Мені пора.

Хьонджін пішов вперед.
Муйон наздогнав його.
-Про що ви розмовляли? Ти що плачеш? Ви розійшлись? А ви зустрічались? Що сталось? Поясни.
-Нічого.
-Підем кудись на вихідні?
-Куди?
-В ліс. Там, до речі, скоро похід всім класом буде. Підеш з нами?
-Не знаю. Напевно, ні. Я просто не хочу, нічого не питай.
-Зануда.
-Просто в будь-який момент може з'явитися демон. Люди поруч зі мною постійно в небезпеці.
-А як же міс Лі?
-Не знаю. З нею я почуваюсь захищеним.
-Може, вона теж не людина.
-Сплюнь! Цього мені ще не вистачало.

Час походу

Хьонджін таки пішов в похід. Він з групою людей збирав гілля для вогнища.
-Чому ти погодився? Ти ж не хотів, - сказала Йохі.
-Я не знаю. Не можна сказати, що мені подобається ця ідея.
Йохі легенько усміхнулась.
-Якщо ти думаєш, що це через тебе, то ти права..
-Заграєш? Спочатку відшив, а тепер.
-Слухай, я справді трохи не правильно висловився тоді. Хочу вибачитися, якщо тебе образили мої слова.
-За що ти вибачаєшся? Ти просто хочеш мене від чогось захистити, я розумію.
-Про це ви тут розмовляєте? - запитав Муйон. - Між вами щось є? Неважко помітити ваші погляди.
-Давай збирай гілки, не говори багато, - перевів тему Хьонджін.

Вечір. Вогнище. Діти розказують страшні історії.
-Хьонджін, розкажи якусь страшну історію, - попросив хтось.
-Ну не знаю..О, згадав. Ніч. Темно. Вдома нікого. І лише один хлопчик років семи сидів у своїй кімнаті і чекав батьків. В будинок хтось постукав. Хлопчик не звернув уваги на це і відчинив двері. Всередину дому зайшла мати хлопчика, обійняла хлопця, сказала, що тепер його життя назавжди зміниться, відвела хлопчика в його кімнату, сказала спати і пішла. Через п'ять хвилин прийшов батько дитини, зайшов до нього зі словами: "Твоя мати сьогодні вранці померла".