Доле, чому?

22

Хьонджіна знову виписали. Його вже не дивувало чому він так швидко виздоравлює.
В школу Хван пішов дуже рано, бо довго йшов. Що колись в його голові важко зрозуміти. Він навіть не думав про міс Лі і Мінхо, хоч й варто було. Вона така добра жінка, а в розповідях Мінхо вона навпаки погана.

Хван йшов до свого класу, до нього підійшов Муйон.
-Хьонджін, привіт.
-Привіт.
-Чого такий сумний?
Насправді Хьонджін виглядав розлюченим.
-А ти не знаєш?!
-Це через Йохі? Ви були близькими?
-Ми зустрічались.
-ЩО? - Муйон зупинився. - Як?
-Отак.
-Давно?
-Тиждень.
-Тоді все не так погано.
-Що ти сказав? - Хьонджін підійшов до хлопця.
-Між вами ще нічого не було, можеш не переживати.
Хьонджін вдарив Муйона.
-Ти в своєму розумі?
-Можеш не переживати? Ти в своєму розумі? Тобі її не жаль?!
-Жаль. Заспокойся.
-Тобі не жаль ні її, ні Синдже. Так, вони мої близькі, але ти міг хоч би поспівчувати.
-Пережив смерть стількох людей, переживеш і їх.
Хьонджін знову вдарив друга.
-Відколи ти такий безсердечний?
-Досить, Хьонджін!

Хван просто розвернувся і пішов. Його переповнювала лють. Він пішов на дах.
-От же ідіот! Що він верзе?
Біля краю стояв якийсь хлопчина.
-Ти ще хто? - втомлено говорив Хьонджін.
-Не підходь, я стрибну.
-Ой. Злазь звідти.
-Ні.
-Яка хоч причина?
-Мене дівчина кинула.
-Ой, Боже. А мою дівчину вбив демон, я ж не..а ну так я ж лише з лікарні.  Забудь. Знаєш, ти комусь потрібен. В тебе є сім'я. Вони будуть плакати і сумувати. Ти ж цього не хочеш?
-Ні, - тихіше сказав хлопець.
-Тоді злазь. Ще стільки дівчат в тебе буде. Який ти дурний.. Скоро урок, поспіши.

Вчителя на урок дуже довго не було. Діти роблять, що хочуть і хтось пішов перевірити що ж там таке.
-Люди, там труп.
Хьонджін одразу погнався за однокласниками, щоб той показав місце.
За деревами був труп одного з учнів. Він лежав тут всю ніч. Хван добре не розгледів. Єдине, що добре було видно це біле волосся.
-Це демон з замку. Він десь тут.
Вчителі вже давно викликали поліцію і обгородили це місце від дітей.
Дітей відпустили додому.

-Хван Хьонджін? - до хлопця підійшов знайомий слідчий.
-О, це Ви.
-Ви тут вчитесь?
-Так.
-Знаєте загиблого?
-Я не приливлявся, вчителі старались це приховати від нас.
-А якщо поглянете?
-Давайте.

Тіло таке старе, зморщине і сиве.
-Цей ланцюжок..це Мін Йон, - Хьонджін точно знає, що десь бачив цей ланцюжок.
-Впевнені?
-Синдже був його однокламником і найкращим другом. Ці ланцюжки означали їх вічну дружбу.
-Не знаєте що з ним?
-Чому Ви мене питаєте? - запитав Хьонджін.
-Синдже розірваний на шматки, а Йохі закололи кігтями. Ми зняли ДНК, але такії людини нема в ніякій базі. Ви тоді мене запитали про сіль. Це точно не секта.
-Якщо скажу, то відправите мене в психлікарню.
-Спробуйте і дізнайтесь.
-Це демон.
-Демон?
-Демон з замку. Ми на вихідні ходили в замок і там вночі я побачив демон. Ось, - Хьонджін показав свою сиву голову. - Він живиться людським страхом. В нашому районі було сім таких випадків. Ну, що як Вам моя історія?
-Це може бути правдою. Я Вам вірю.
-Чому?
-Я й сам був очевидцем таких подій.