Доле, чому?

21

Зайшла поліція. Хьонджін знов розпитали все про ту ніч. Він був одним з підозрюваних. Його попросили не покидати місто.
Потім прийшов Муйон. Він пробув не дуже довго, бо кудись спішив.
Знову прийшла міс Лі.
Коли всі пішли Хьонджін довго мовчав, але:
-Лікарю, можете принести чогось випити?
-Чого не попросив міс Лі?
-Чогось алкогольного.
-Тобі не зарано? В лікарнях заборонено
-Мені пофіг, - перебив його Хьонджін. - Будь ласка.
-Добре.
-Собі теж щось візьми.
-Я на зміні.
-Забий.

Лікаря хвилювала така зміна настрою Хьонджіна. Навіть після смерті брата він не так сильно змінився, але тепер точно все. Всю дорогу, йдучи туди і назад, він думав про Хьонджіна і про те як йому погано.
-З тебе однієї баночки досить. Якщо вип'єш, дам ще.
Хьонджін відкрив банку пива і зробив один ковток.
-Я думав, ти безалкогольне купиш.
-Ти тоді послав би мене за іншою.
Лікар ніби справді знав Хьонджіна.
-Чому ти такий суворий постійно? - несподівано запитав Хван.
-Життя таке.
-Говориш моїми словами.
-Тобі так цікаво?
-Якщо в тебе в житті такий же триндець, як у мене, то рахуй, що ми з тобою рідні брати.
-Воно так виходить. Дивлячись на тебе, я згадую себе. Такий же покинутий, покалічений, недовірливий і розбитий.
-Проблеми з дитинства? Батьки кинули?
-Батька я не знав, а мама....вонаа..ще коли я був в ній, вона намагалась позбутись мене: пила таблетки, кидалась животом на гострі камені, пила, курила, а я народився. Вона ненавиділа мене, називала демонічного дитиною, бо я не був схожий на когось з інших дітей. Вона не била мене, лише ображала словами. Але інколи слова ранять сильніше, ніж дії. Мені просто хотілося материнської любові. Коли я дивився на інших дітей, що гралися зі своїми мамами, я їх ненавидив. Я ріс самотнім. В школі мене не любив ніхто. Я ходив тільки в перший клас і цього було достатньо..я..я такого там наробив. Нам довелося переїхати в інше місто. Тоді мама залишила мене десь на вулиці. Я нічого не пам'ятаю, але тоді я зненавидів і її. Зараз я розумію, що вона не винна. Вона не хотіла такої дитини. Я ріс і ненавидів всіх, хто тільки з'являвся в моєму житті. Якщо я буду сам, то мені ніхто не зможе принести болю.
-Я й не знав..Співчуваю.
-А що? Не тільки в тебе одного є проблеми, - лікар дивився на Хьонджіна.
-Які в тебе стосунки з міс Лі? Ти її точно знаєш.
-Знайома.
-Ти злий на неї.
Лікар притих.
-Мінхо..
Лікар перевів погляд на Хвана.
-Вона твоя мама?
-Як.ти.мене назвав? - він застиг на місці.
-Мінхо.
-Звідки ти знаєш моє ім'я?
-У міс Лі є фото, що вона ховає під подушкою. Вона сказала, що на ній її син Мінхо.
-Ти впевнений, що не помилився?
-Ти її син. Ви дуже схожі ззовні.
-То й що? М?
-Вона сумує, - тихо сказав Хьонджін.
-Пф. Сумує?
-Вночі вона плаче і просить вибачення.
-Досить брехати. Вона ненавидить мене.
-На це є певна причина, правда? Що такого ти зробив?
-Народився, а далі все, що я робив.
-Болюча тема?
-Ще слово про неї і я викину тебе з вікна! - Мінхо загорівся.
Хьонджін мовчки добив свою баночку алкогольного напою і встав, щоб трохи прогулятися і викинути.
-Не пались. Давай я викину, - тон лікаря знову змінився на більш спокійний.