Доле, чому?

20

Приїхала швидка. Вони зайшли в будівлю і побачили, що Хьонджін сидів на підлозі, тримаючи мертву дівчину на руках, і плакав. Йому дали заспокійливе, що не подіяло на нього навіть через годину. Він навіть в морзі просидів біля неї. Поліція взяла справу вбивства Йохі. Але, що вони знайдуть, коли це зробив демон?

Зранку до Хьонджіна зайшов один з слідчих.
-Я задам Вам кілька питань. Що Ви робили там?
-Вона зателефонувала мені..їй було дуже страшно..я.почув її крик і..пішов її шукати.
-Як Ви дізнались де вона може бути?
-Я не знаю..Інтуїція підказала. Вибачте, мені погано, не можу відповісти на все. Може перенесемо це?
-Добре. Я з'вяжусь з Вами.

Хьонджін пішов до свого старого дому. Там ще можна жити, є все крім його речей. Хван ліг на ліжко і дивився в стелю. Таке відчуття, що він втрачає людські емоції. Плакати вже більше нема сил і сміятись ніщо не заставляє.
Він відключив свій телефон, щоб ніхто не міг його потурбувати.
Пів дня хлопець просто пролежав.

"Доле, чому ти мене ненавидиш? За що це все мені? Смерть матері, батька, прийомних батьків, сестри, друзів, брата, Йохі. Скільки ще смертей найблищих мені людей я повинний пережити? Досить вже знущатися..Чому я просто не можу померти? Чому я маю все терпіти? Я якийсь експерримент?..Чи можна ворогові бажати моєї долі? Звісно, ні. Хто таке перенесе? Якщо мені боляче, то я живий? Це так ти мені нагадуєш, що я живий?" - Хьонджін встав з ліжка і пішов на кухню

"Якщо так, то я хочу воз'єднатися з ними усіма", - Хван рішуче взяв ножа.

*стук у двері*

Ніхто не відчиняє. Поліцейський добивався, щоб хтось відчинив. Він по тихому взламав замок і зайшов у середину квартири. На кухні він знайшов Хьонджіна з розрізаними венами. Поліцейський викликав швидку.

Хьонджін прокинувся. Тут головне, що прокинувся, а де не так важливо.
-Чому я не помер? Бісить вже все!
-Про що ти взагалі думав? Краще живи,-почувся голос того лікаря.
-Не хочу. Тобі легко казати. Давай на день поміняємся тілами і тоді побачиш.
-Не можна так. Ти ще комусь потрібен.
-Потрібен, я знаю...Я потрібен всім, щоб знущались з мене.
-Подумай про міс Лі.
-Чому вона ні з того ні з сього взяла мене? Може вона теж мене використає.
-Не смій так казати про неї!
-Знаєш, що твоя нагла морда мене теж вже збісила. Ти не справжній лікар. Ти грубий і..ААА.
Хьонджін видихнув.
-Вибач, я зірвався.
-Живи. Живи заради м..міс Лі. Вона за тебе переживає. Ти її до інфаркту доведеш. В неї хворе серце, хоч вона ще така молода.
-Дай заспокійливе мені, будь ласка.
-В томі кінська доза заспокійливого. Коли тобі переляли кров, ти став скаженим: кидався на всіх і навіть старався себе скальпелем прирізати. Що з тобою?
-Що? Я не пам'ятаю цього, - Хван сам здивувався.
-Звісно, не пам'ятаєш. Ти стільки таблеток з'їв. Перед тим як різати вени, ти наковтавмя таблеток.
-І всеодно вижив.
-Дав би тобі по шиї.

До них зайшла міс Лі. Вона кинулась до Хьонджіна.
-Ти здурів? Про що ти думав? А якби ти помер?
-Мені пощастило б.
Жінка заплакала і обійняла хлопця.
-Він же не помер. Чого його обіймати? Ти хто йому?
-Відстань.
Лікар злосно видихнув.