Наступні кілька тижнів минули відносно спокійно й одноманітно. Снейп ішов вранці, іноді навіть раніше, ніж Керолайн прокидалася, і не з'являвся до вечора. Вона не питала, куди він іде. Дні її минали в цьому домі, вона вибиралася лише по продукти, готувала щось поїсти, потихеньку наводила лад на книжкових полицях і читала все що знаходила. Наступного дня Снейп, помітив це й забрав кілька книжок до своєї кімнати. Туди ж забрав важку, хтозна-чим набиту валізу, що стояла раніше під письмовим столом. Керолайн не стала цікавитися, що всередині. Їй було все одно. Нехай ховає. Щовечора перед вечерею Снейп змушував її одягатися і вів гуляти. Він брав її за руку, і вони роз'являлися в різні незаселені місця, де рідко з'являлися люди - до лісу, на поля, на берег моря чи річки. Там вони блукали околицями, майже завжди - у цілковитому мовчанні. Керолайн беззаперечно йшла за ним каміннями і схилами, лише інколи супилась, якщо наступала на якийсь гострий камінь або зачіпала колючу гілку. Іноді вони довго сиділи на величезному камінні біля моря, і Керолайн слухала, плескіт хвиль.
Спочатку ці прогулянки обтяжували її. Їй було ніяково в його присутності, та ще постійно здавалося, що він чекає від неї якоїсь розмови. Одного разу вона навіть спробувала заговорити , але одразу ж почула:
- Ваше мовчання не завдає мені дискомфорту.
Керолайн стала просто дихати свіжим повітрям.
Через якийсь час вона навіть почала чекати цих прогулянок. Зрештою, це б порушувало монотонну одноманітність її існування. Єдиний час доби, коли поруч із нею була інша людина. Снейп тримався з нею напрочуд тактовно, не наближався ближче, ніж це було необхідно, а часом і зовсім був майже непомітним. Тепер вона часто крокувала попереду нього і, не бачила його, занурювалася у свої думки. А, бувало, думки повністю лишали її, і вона просто насолоджувалася шумом води, або шелестом трави, або шепотом вітру в гілках дерев. Одного з теплих, тихих червневих вечорів вона нарвала зеленого вересу на пустищі, по якому вони гуляли. До цвітіння вересу залишалося не менше місяця, але інших квітів вона не знайшла, і гілочки зеленого чагарнику в склянці прикрасили того вечора полицю в їх невеликій вітальні. Горе і відчай поступово полишали її. Вона перестала бачити жахіття усі сні. Гнітюче відчуття самотності полишало її, коли вона блукала полями і кам'янистими берегами, вітер був теплим, це було навіть приємно.
ВИ ЧИТАЄТЕ
В царстві Аїда сновиділа тінь
FanfictionСеверус Снейп вижив після війни з Волдемортом, однак попереду непевне майбутнє. Суд, невідомість, то чи варто йому взагалі жити? Чи зможе Северус побороти своє минуле і віднайти шлях до щастя? Найближчою подругою Хлопчика, що вижив є інша дівчина...
