В царстві Аїда сновиділа тінь

Розділ 43

Северус заповнював робочий журнал у лабораторії. Поки вони з Макнейром чекали повного місяця, щоб перевірити, чи почне трансформуватися їхня пацієнтка, вони не проводили жодних нових експериментів. Макнейр затято опікувався новими, легшими пацієнтами, а Снейп виконував нескінченний потік замовлень на зілля, що почали надходити не тільки з госпіталю та міністерства. До Макнейра час від часу приходили люди,  з закритими каптуром обличчями. Вони  про щось шепотілися, а потім у переліку замовлень з'являлися різноманітні потужні заспокійливі, тяжкі снодійні, галюциногени та навіть приворотні зілля. Снейп гидливо кривився, перед виконанням цих замовлень, але відвідувачі добре платили за якість і анонімність, і тому він не особливо заперечував. Йому потрібні були гроші. Він не міг бути впевненим у завтрашньому дні, не міг бути впевненим, що не доведеться  все кинути і втекти. Йому потрібні були заощадження, і побільше. Але навантаження зростало, і він почав брати роботу додому. І сидів допізна у своєму підвалі. А Керолайн йшла нагору набагато раніше за нього.

Керолайн...

Він відклав перо, втупився чолом у долоні, заплющуючи очі щільніше, щоб хоч на якийсь час дати відпочинок очам, і занурився в чергові нелегкі думи. Після тієї злощасної і, на його думку, абсолютно дріб'язкової історії з підручниками вони так і не помирилися. Минуло вже два тижні, але вона не робила жодних спроб зближення, хоча, за його розрахунками, вже мала б про все це забути. Вона вперто продовжувала спати окремо і не підходила до нього. Вконувала всю хатню роботу, стежила за його сніданками, і вечеряли вони разом. Але якщо раніше вона з цікавістю розпитувала його про роботу, то тепер весь час мовчала. Якщо він ставив їй якесь запитання, вона відповідала, навіть усміхалася, але... тримала дистанцію. Перші кілька днів його це веселило. Потім почало дратувати. А зараз…

Він якось не уявляв собі, що почне відчувати таку... тугу. Він загалом не вважав, що здатен відчувати щось подібне. Коли він був закоханий у Лілі, йому не доводилося відчувати нічого схожого. Бо й контактів із нею як таких не було, якщо не брати до уваги якихось дружніх обіймів. Він нічого не мав і нічого не втрачав. Тому до такого стану виявився просто не готовим.

Порожнеча.

Там, у грудях, де під час дотиків Керолайн виникало приємне тепло - знову було темно й холодно. Він ніколи не заперечував проти цього холоду зсередини. Він жив із ним стільки років і давно звик жити з цим відчуттям. Втрачати й справді було нічого. А потім з'явилися ці ніжні доторки пальців, що ковзали по його  шкірі, сором'язливі усмішки і сяючі очі. І на це відчуття тепла, виявляється, можна було підсісти як на важкий наркотик. Він майже не бачив її зараз. Вранці вона сиділа за письмовим столом, втупившись у підручники і не піднімала голови. Увечері йшла на практичні заняття і консультації з інших предметів у супроводі одного з  аврорів і поверталася додому пізніше за нього. Гуляти і тренуватися з ним вона категорично відмовилася і тим самим позбавила його навіть найпростішого контакту - потримати її за руку. І тепер уже він чекав її вдома, щоб побачити хоча б за вечерею. Вона коротко доповідала йому про свої заняття, показувала деякі записи, щоб запитати його поради, інколи ставила запитання з того чи іншого предмета, якщо не могла зрозуміти що-небудь у підручнику. І все. І він не знав, що робити.