В царстві Аїда сновиділа тінь

Розділ 13

Керолайн дісталася покинутого індустріального містечка Кокворт уже в цілковитій темряві.

Сказати, що те, що вона побачила її шокувало - не сказати нічого. Довга темна брудна вулиця, розбита бруківка, жодного ліхтаря. Десь за дахами будинків у місячному світлі можна було розгледіти труби якогось заводу, напевно теж покинутого. Сиро, сіро, незатишно. Вона оторопіло дивилася на все це, і з кожною секундою в голові дедалі міцнішала думка: гірше за цю діру нічого придумати не можна. У жодному вікні вздовж вулиці не було світла. Отже, він живе тут зовсім один, навіть і сусідів немає. Вона повернулася до будинку, біля якого явилася, отримавши адресу від Снейпа. Два поверхи, зверху сірий дах. Вузький ґаночок на дві сходинки. Двері з напівпрозорими скляними вставками. І більше нічого. Ліворуч і праворуч - такі самі сірі та непривабливі будинки що тісно притулилися один до одного і лише подекуди розділені вузькими проходами на сусідню вулицю.

Вона витягла паличку і рукою, що трохи тремтіла, направила її на двері. Вимовила пароль. Почула клацання замка. "Спокійно, Горлуа, це всього лише його будинок", - сказала вона собі. І повернула  ручку дверей. У ніс влучив щільний запах пилу та старих книжок. Вона запалила світло на кінчику палички і зробила крок усередину. Крихітний коридорчик і відчинені двері у вітальню. Керолайн перетнула поріг і озирнулася. Відчуття було таке, наче вона потрапила у вкрай захаращений книжковий магазинчик. Усі стіни були від підлоги до стелі обвішані полицями з книжками. Старий письмовий стіл у кутку був завалений важкими, запорошеними томами. Біля стіни праворуч від входу розташовувався камін. Над ним висіло запилене, каламутне дзеркало. Ліворуч від каміна стояло старе потерте крісло, а трохи ближче до входу, майже посередині і без того непрохідної вітальні - такий самий старий диван. Підлога була дерев'яна, поверх неї кинуто не менш потертий килим, колір якого у світлі палички не вгадувався. Керолайн підійшла ближче до книжкових полиць і провела пальцем по корінцях. І тут товстий шар пилу. Немов господаря не було вдома щонайменше півроку. Якщо не рік. Відчуття від кімнати були вельми клаустрофобні.

"Невже тут більше нічого немає? А де ж кухня, ванна? Спальня? Тут ледь вистачає місця на одну людину. Як же ми житимемо тут удвох?"

У неї не було сил думати. Вона опустилася на краєчок дивану. Цей день остаточно вибив її з колії. Статті Скітер, поради директорки, співчутливе обличчя Гаррі... Усе змішалося. Не було сил навіть плакати. Здавалося, вона виплакала всі свої сльози за останні три дні. Керолайн лягла на дивані, згорнувшись клубочком. І сама не помітила, як заснула.