Маленький клубок диму швидко роз творився в повітрі,залишаючи тільки запах ментолу.
Вулиці були пусті, лиш звуки хвиль, і поодинокі нявчання котів,нагадували,що життя тут ще існує.
Синмін стер кість ноги до крові. Про що нагадувала біль, і червона пляма на білих шкарпетках. Нога скользнула по асфальту, рушаючи з мертвої точки. Коліщата скейту покотилися, видаючи неприємний звук.
В повітрі пролетіла пташка, наспівуючи мелодію, яку підхопили інші.
Дістаючи ще одну цигарку, Синмін не помітив машину. Але на диво, машина встигла зупинитися, і він відбувся легким ударом об асфальт.
—Все добре?
З машини вийшов темноволосий хлопець. Він стояв перебираючи рукою ґудзик на сорочці.
Його волосся було направлене в різні сторони, а під очима красувалися мішки. Які додавали декілька років, до його віку.
—Так...
З його носу витікала червона рідина, залишаючи доріжку.
—У вас кров!
Хлопець взяв його за руку, і запхав в машину,простягуючи серветку.
—Потрібно в лікарню.
—Ні.
Синмін швидко витер кров, і вже збирався покинути машину.
—Зачекайте. Давай я вас, від визу додому.
Синмін відмахнувся.
—Давайте кудись в інше місце.
Машина повільно рушила з місця, в невідомому для Синміна напрямку.Між ними була мовчанка, але не довго.
—Я Хьонджін.
Не відволікаюсь від дороги, сказав незнайомець.
—Синмін.
А погляд Синміна був спрямований в вікно, на невідомі йому краєвиди.
Через декілька хвилин, машина зупинилася.
—Ми приїхали.
Хьонджін вийшов з машини, сідаючи на капот.
Хвилі омивали пісок, змиваючи невеличкі будівлі. Які зовсім недавно будували діти, запускаючи медуз в казкові замки.
—Тут красиво.
Слова прозвучали зовсім тихо, блукаючи поглядом по місцевості.
—Це особливе місце...
Хьонджін намить замовк, вдихаючи повітря.
—Для мене.
—І тобі байдуже, що ти привів сюди незнайому людину?
Відказав Синмін, приближаючись до моря.
—А тобі? Ти сів в машину до незнайомця. А якщо я б,відвіз тебе в ліс?
На його обличчі зʼявилася посмішка.
—Було б чудово. Давно в лісі не бував.
Хьонджін явно не очікував такої відповіді.
—Почуття гумору, в тебе чудове.
З явним сарказмом, сказав чорноволосий, підходячи до Синміна.
—Я хочу морозиво.
—Поїхали.
