Сонце повільно опустилося на землю, освітлюючи все навколо. Холодні хвилі лоскотали ноги, закликаючи закоханих встати на ноги, з ще не тепло піску.
Вони спеціально встали набагато раніше, щоб зустріти схід сонця. Їм це вдалося. Фотоапарат знімав кожний момент , які ще надовго залишиться в памʼяті.
—Я хочу...
Мінхо зупиняється , переводячи погляд на соного Джисона.
—Завести ще одного кота!
Джисон кліпає , намагаючись переварити почуту щойно інформацію.
—В тебе вже є троє, навіщо тобі ще один.
Майже не чутно говорить Джисон, беручи кароокого за руку.
—Ну...
Мінхо не встигає договорити, його перебивають.
—Як щодо того...щоб завести квоку?
Джисон робить миле личко, дивлячись на коханого. На обличчі Мінхо зʼявляється усмішка, і він тягнеться, щоб помʼяти щічки Хана.
—Це ти про себе?
Посмішка все ще сяє на його обличчі.
—Так.
—Я згоден.
Тепер уже посміхається Хан.
Їхні пальці переплітаються в єдине ціле, і вони повільно крокують берегом. Міркуючи про своє.
Ранок вже давно почався, всі люди знову повернулися в звичну рутину. Тільки не вони, цей день принесе ще більше спогадів і емоцій. Які назавжди, за карбуються в памʼять.
