Рука швидко відкриває двері. І Синмін швидко забігає всередину, закриваючи двері на замок.
Він видихає, повільно опускаючись на землю.
Дихання повільно приходить в норму, і Синмін заспокоюється. Але не на довго. Біля дверей чуються кроки.
—Синмін, відкрий двері.
А потім лунає голос Мінхо. Але Синмін не збирається його слухати, затуляючи вуха руками.
—Будь ласка. Синмін, відкрий двері.
По тілу проходять сироти, що змушує його здригнутися, і відійти від дверей. Мінхо продовжує говорити, легенько стукаючи по дверям.
—Синмін, ми більше не будемо сваритися.
З кожним разом голос стає все тихіше.
—Синмін, я знаю, ти наляканий...
Він намить зупиняється, намагаючись перевести дихання.
—...я тут,щоб поговорити.
Він начебто говорить з стіною, бо ніякої реакції нема.
—Синмін, не змушуй мене ламати двері.
Знову нуль реакцій.
—Я буду рахувати до трьох.
—Один...два...
«Трясця»
