«—Чи вбʼєш ти одного разу заради мене?
Синмін кусає нижню губу, намагаючись виглядати серйозно.
—Так звичайно, я зроблю це, мій любий.
Чонін відволікається від телефону, і дивиться на старшого.»
Під ногами було чутно хруст листків.Осінь тільки розпочалася, а листя вже опало. На вулицях було темно, єдине що освітлювало місцевість це ліхтарі.
Дійшовши до підʼїзду, Синмін дістав ключі, і швидко опинився всередині.
Лампочка в підʼїзді миготіла, замінюючи світло темрявою, і навпаки. І через декілька секунд перестала, програючи темряві.
Синмін дістав телефон, вмикаючи ліхтарик.
Перед ним зʼявилася людина, від несподіванки від підскочив, але потім заспокоївся.
—Мінні?
З темряви почувся голос.
—Чонін?
—Ходімо. Давай руку, щоб не загубитися.
Опинившись в квартирі, він відчув полегшення. Але не надовго.
Вімкнувши світло, його погляд направився в бік хлопця. Тільки зараз він зміг його розглянути.
Волосся на голові було направлене, в різні сторони. На сорочці красувалася червона пляма, яка ставала дедалі більшою.
—Що це?
Він показав пальцем, на джерело його занепокоєння.
—Дрібниці.
На що Чонін відмахнувся.
—Це...кров?
Синмін старався не показувати свій страх, але йому не вдавалося.
—Любий, це просто невеличка рана.
Не сказавши ні слова, Синмін швидко вибіг з кімнати. Повернувшись через декілька хвилин, з аптечкою.
—Знімай сорочку! Потрібно обробити.
Виконавши прохання, Чонін спокійно сидів на ліжку, як нічого і не було.
—Мені б зараз твій спокій.
Синмін намагався пожартувати, щоб хоч якось розбавити ситуацію.
—Рана...глибока...потрібно зашивати.
Руки тремтіли, від побаченого.
—Нам потрібно в лікарню. Я не зможу...
Чонін швидко підскочив з ліжка, натягуючи сорочку.
—І що ми їм скажемо?
Його голос був спокійний, що дуже лякало Синміна.
—Я пропустив удар, і мене підрізали? Думаю я потім опинюся в поліції.
В його голосі, чувся смішок.
—Що...
Тепер на його обличчі зʼявилася посмішка.
—Ти все прекрасно чув. Я ж тобі обіцяв. Памʼятаєш?
В голові знову пронісся той день.
«Чи вбʼєш ти за ради мене?»
—Я...пожартував... Кого? І навіщо?
Чонін підійшов ближче.
—А я ні. Того,хто міг причинити тобі біль!
Між ним не залишилося відстані, і Чонін накрив губи старшого своїми.
