Холодний вітер вривається в кімнату через відчинене вікно. Звуки дощу переміщаються з музикою в навушниках. Погляд Мінхо був спрямований на письмовий стіл, а саме його увагу привернув блокнот. Він підвівся з ліжка і направився до нього, це зайняло декілька секунд і блокнот вже в руках. Обережно перегортаючи сторінки, його увагу привернули замітки.
Травень 2015 рік
Навчальний рік підхопив до кінця, залишилось менше місяця. Вчителька розповідала нову тему, всі були поринуті в навчання-здавали проєкти , конспекти, просили додаткові завдання.Щоб хоч якось витягнути семестрову оцінку. Дзвінок продзвенів і всі почались збиратись, це був останній урок. Мінхо спокійно зібрався і попрямував на вихід, як раптом вчителька крикнула його імʼя.
-Мінхо!
Він повернувся, але в не до розумінні.
-Ти черговий!
Розуміння приходить швидко, від чого він закочує очі.
-Чорт.
Він говорить майже пошепки, кидаючи портфель на підвіконня. Невдовзі вчитель покидає клас , і він стає порожнім. Запихаючи навушники в вуха, він приймається за прибирання.
Чиясь рука тягнеться і обережно хлопає його по плечу, від чого він підскочує. Знімає один навушники, і повертається в сторону незнайомця.
-Вибач. Ти не можеш підказати, де тут вчительська?
Мінхо махає на знак згоди, обережно знімає навушники і виходить з класу. Вони повільним кроком ідуть по коридору, між ними мовчанка , яку перериває незнайомець.
-Я Джисон!
Говорить і про стягує руку.
-Мінхо.
Йому взагалі не хочеться говорити. В голові тільки те,як він повертається додому і падає на своє мягке ліжко.
-Ти тут навчаєшся?
Мінхо просто киває.
-Моя мама працює тут вчителькою!
-І навіщо мені ця інформація?
Остаточно роздратувавшись Мінхо не витримує. Джисон дивиться на нього незрозумілим поглядом.
-Вибач.
-Ми прийшли далі сам!
Мінхо розвертається і йде. Перше знайомство вийшло невдале.
Наш час
Посмішка зʼявляється на його обличчі, а на душі стає тепло. Двері кімнати відкриваються, з яких виглядає мокрий Джисон.
-Привіт. Чого такий радісний?
Він крутиться скидаючи з себе краплі.
-Я згадав нашу першу зустріч!
Тепер посмішка зʼявляється на обличчі Джисон.
-Тобі ти мені здався таким бісячим!
Каже Мінхо,від чого менший підходить ближче.
-Ей взагалі то, я хотів здатися ввічливим!
Мінхо заключає меншого в обійми.
-Зараз ти схожий на мокру білочку!
-Тобто ти бачив ще якихось білок?
Слова вилітають з якимось сарказмом. Мінхо нічого не говорить а просто накриває губи меншого своїми.
