Ключ повільно крутиться, відкриваючи двері. Джисон швидко заходить всередину, очікуючи, що його зустрінуть з міцними обіймами. Але ні.
—Мінхо, я вдома.
Але відповіді нема.
—Мінхо?
Тиша. Він швидко знімає взуття, і йде на пошуки коханого. Але обійшовши пів квартири, його нема.
Залишається спальня, він швидко прокручує ручку, і опиняється всередині.
—Мінхо, ти чому не відповідаєш?
Мінхо розвернутий спиною до нього ,і він не може розгледіти його емоції.
Він образився?
—Мінхо. Не мовчи!
Джисон розвиртає його до себе, все ще чекаючи відповіді. Але вираз обличчя Мінхо, і бокал з червоною рідиною, дає зрозуміти, що щось,все таки трапилося.
На його обличчі зʼявляється хитра посмішка, і він кидає бокал об стіну. І червона рідина починає повільно стікати по стіні, залишаючи плями.
—Що ти робиш...
Мінхо встає, і повільно обходить кімнату.
—Ти сьогодні гуляв?
—Так...
Джисон все ще стоїть нерухомо, від побаченого.
—З Феліксом?
В голосі Мінхо чується спокій, що трохи заспокоює Джисона,і він переводить стан Мінхо на невдалий день.
Джисон киває знак згоди, повільно опускаючись на ліжко.
—Я ж тобі говорив, щоб ти з ним не спілкувався.
Його голос все ще був спокійний.
—Мінхо...
Джисон не встиг договорити.
—А тепер послухай.
Мінхо почав підходити до Джисона. Що почало його лякати.
—Не називай мене егоїстом, я не ділюся.
Він повільно опустився на ліжко, біля Джисона, продовжуючи говорити.
—60/40 мене не влаштовує! Я хочу весь твій час...
Він на мить зупинився, вдивляючись в карі очі навпроти.
—Ти мій.
