Сонячні промені світили прямо в обличчя. Трава погоджувалася від легкого вітру, було чутно спів цвіркунів. Що може бути краще ніж літо проведене в селі?
Свіже повітря, смачна їжа, красиві краєвиди. В цьому плані Джисону пощастило, його бабуся живе в селі. І це його перше літо тут, правда він не сильно горів бажанням проводити його саме тут. Але батьків не переконаєш.
Джисон спав поки сонячні промені не пробралися в кімнату і не вдарили в очі,він ще лежав в ліжку розглядаючи краєвид в вікно.
-Добрий ранок!
Він повертається на знайомий голос.Це бабуся.
-Добрий!
-Виспався? Сніданок на столі, я сходжу до сусідки. Після сніданку можеш сходить до річки. Дорогу тобі покаже Мінхо.
Він робить потягання і встає.
-Гаразд.
Почувши відповідь бабуся йде.
Джисон швидко робить водні процедури і йде на кухню.
Смачний запах вдаряє в ніс. А на столі стоять оладки і банка малинового варення. Живіт починає бурчати,він швидко сідає за стіл і починає снідати. Одна за одною потрапляє до його рота, і він не помічає як зʼїв майже все.
Після смачного сніданку, він згадує про річку. Хто такий Мінхо і де його шукати?
Відповіді не прийшлось довго чекати.
-Привіт.
Від несподіванки він трохи підскакує.
-При...віт
-Я Мінхо , ти Джисон?
Мінхо протягує руку. Це був хлопець на вигляд старший , з світлим волоссям і карими очима.
-Так.
Він повторяє за ним.
-Ну тобі ходімо, тільки візьми рушник.
Вони спокійно йдуть по стежкі, ніхто не наважується говорити. Прибувши на місце, першим розмову починає Мінхо.
-Ось ми і прийшли.
Говорить і вже розвиртається щоб піти геть.
-Стоп, ти куди?
-Ну як додому, я тебе привів , далі сам.
На лиці меншого зʼявляється не розуміння.
-Я не збираюся тут залишатися сам , а якщо я заблукаю?
Мінхо закочує очі.
-Це вже не мої проблеми.
-Ну будь ласка.
Мінхо переводить погляд в іншу сторону і відповідає.
-Гаразд.
Він сідає на землю і дістає телефон з кишені, і починає щос набирати.
-Ти так і будеш сидіти в телефоні?
Він відволікається від телефону і дивиться на меншого.
-Тобі щось не подобається?
Джисон тягне його за руку,так що той падає на нього. Час наче зупиняється, їхні погляди спрямовані одне на одного.Минає хвилина, після якої приходить усвідомлення. Мінхо встає обтрусуючись від піску. Між ними проходить мовчазна пауза.
І перше що приходить в голову Джисона перевести тему. Він повільно підходить до води моче руки і збрискує її на Мінхо. Старший робить теж саме,і через деякий час вони вже по коліна в воді.
Надворі темніє, сонце потрохи заходить за обрій.
-Вже пізно, потрібно повертатись.
Замучені хлопці лежать на піску, на невеличкому рушнику який взяв Джисон. Після того як вони стали мокрими , вони прийняли рішення вийти з води. Розтелили рушник і вляглися, розмовляючи. Так вони дізналися щось про одне одного.
-Так, можливо за нас хвилюються.
Підтверджує Джисон, і вони потрохи збираються назад...
Лунає сміх. З того моменту пройшло вже 2 місяців. Вони сильно зблизилися. І от вони в лежать в траві, біля місця де почалася їхня історія. Мінхо переберає волосся меншого, поки той розповідає історії з життя. Це їх останній місяць разом, можливо вони ще колись зустрінуться.В обох є телефони і вони будуть по них спілкуватися. Але можливо їхні шляхи розійдуться? Мінхо відганяє ці думки, він настільки прикипів до меншого що не хоче його відпускати. Але що поробиш? Нічого. Тому поки вони задовольняються тим що є, роблячи все щоб якомога більше моментів було в памʼяті.
