До нового камбеку залишилося мало часу, тому хлопці старанно працювали. Зранку до ночі, в залі або в студії.
Майже всі пішли додому, залишився тільки Чонін. Він сильно хвилювався, тому вирішив що декілька годин тренувань, підуть на користь. Очі вже злипалися, але він продовжував.
Надворі почався дощ, який стукав у вікно. Чонін підійшов до вікна і відкрив його, вдихаючи вологе повітря. Холодний вітер вдарив в обличчя, від чого очі широко відкрилися, але не надовго. Щоб не заснути він пішов зробити каву, але його відволік телефоний дзвінок.
—Ну як ти?
З телефону почувся голос Чана.
—Нічого.
—Ну давай. Працюй.Харашо працюєш?
Чонін закотив очі, він думав як відвязатися від
Чана, щоб той не загнав його додому.
—Батя я стараюсь.
Слухавка обривається, і він відчуває руку на своєму плечі.
—А тепер додому!
