Телефон безперервно дзвонить, нагадуючи про невиконанні справи, але зараз явно не до цього.
—Вас заарештовано Містере Хьонджін!
Чан повільно направляє пістолет на тіло поблизу,дивлячись в його бурштинові очі.
На що Хьонджін просто сміється.
—Ви думаєте, детектив Чан?
Хьонджін почав повільно підходити, попутно забираючи пістолет, який вже через декілька секунд лежав на полу.
Він дуже помилявся, раз думав що зможе арештувати Хьонджіна, який прорахував кожен його крок.
—Мені здається навпаки.
Мить,і Чан був прижатий до стіни.
—Мені здавалося ти не такий наївний. Не помічати, що за тобою слідкують.Я знав кожен твій крок.
Він говорив кожен слово повільно, вдивляючись в очі навпроти.
«Чорт».
Єдине що проносить в голові, коли Чан нарешті розуміє своє становище.
В пастці не Хьонджін, а він.
Гучний сміх розносить пустою вулицею,швидко зникаючи між багатоповерхівками.
—Тепер ти зрозумів?
Ззаду чується звук двигуна машини, яка зупиняється поряд.
Хьонджін проводить пальцями по щоці Чана, хапаючи його за руку і ведучи в машину.
—Цікаво, що далі з тобою робити?
Машина рушає по пустим вулицям, які швидко зникають, а натомість за вікном зʼявляються дерева.
Чан не сказав ні слова, він намагався зрозуміти де зробив помилку, і що з ним далі буде.
См@рть?
Хоча це найкращий варіант, з усіх що приходять в голову.
—Чого мовчиш? Хоча...
Хьонджін зупиняється піднімаючи підбородок Чана вгору.
—Ти тепер мій.
