Дружина зомбі №1

Розділи 137-138

Розділ 137. Останні слова

На верхньому поверсі багатоквартирного будинку Му Іфань стояв перед вікном, дивлячись на темну ніч, і в той же час він звертав увагу на те, чи в'їжджають машини внизу. Він не знав скільки минуло часу, але ніякого руху так і не було. Хлопець повернувся, подивився на годинник на стіні і не міг не похмурніти.

Минуло вже більше одинадцяти годин, як Джань Бейтянь поїхав і досі не повернувся. Му Іфань здогадувався куди той направився. І від думки про це, він ще більше нахмурився.

Сьогодні вони вигадали спосіб змусити Жун Сює зізнатися у своїх діях. Проте Му Іфань хотів лише, щоб вона покинула їх групу і більше не спричиняла неприємностей. Однак, як міг Джань Бейтянь просто так відпустити жінку?

Жун Сюе дійсно заслуговувала отримати жорсткий урок за свою поведінку. То ж Му Іфань здогадувався, що сьогодні вона буде або поранена, або вбита.

Му Іфань знову поглянув у бік входу в житловий комплекс, але все одно не побачив жодного автомобіля.

Коли він подумав, чи варто йому чекати повернення чоловіка, перш ніж піти спати, раптово чорна тінь спустилася з даху буднику й завмерла навпроти його вікна.

Му Іфань був настільки наляканим, що мимоволі зробив два кроки назад. Але він вчасно зрозумів, що перед ним людина, очі якої налилися червоним через неймовірну лють. Першою реакцією Му Іфаня було повернутися і побігти до дверей.

Одразу після цього пролунав вибух. Незнайомець розбив скло за допомогою своїх надздібностей, і ними ж одразу заблокував вихід з кімнати.

Варто було Му Іфаню трохи відчинити двері, як він відчув позаду сильний вітер, який відштовхнув його назад у кімнату. Хлопець підійнявся, знову схопився за ручку дверей, але ті вже ніяк не хотіли відчинятися.

Йому довелося відмовитись від цієї ідеї. У будь-якому випадку гуркіт битого скла вже мав привернути увагу чергових, просто треба протриматися деякий час, поки вони прийдуть на допомогу.

Він обернувся обличчям до темної тіні, яка вже переступила підвіконня і опинилася в кімнаті. Ходити повітрям, не торкаючись при цьому підлоги, могли лише особливі зі здатністю стихії вітру.

Му Іфань дивився в червоні очі навпроти. Що очі, що дихання цього чоловіка здавались йому дуже знайомими, нагадуючи одного давнього друга. Прикусивши губу, хлопець зиркнув на срібний спис у куточку біля стіни. Він тихо рушив у той бік, прошепотів два слова: