Дружина зомбі №1

Розділи 63-64

Розділ 63. Тут болить

Вечеря закінчилася близько одинадцятої, і всі, хитаючись, вийшли з ресторану «Хань».

Джань Бейтянь випив ще кілька додаткових келихів вина, тож міг лише попросити Му Іфаня сісти за кермо.

Коли вони повернулися на віллу, була вже дванадцята година, і обидва розійшлися по кімнатам відпочивати.

Коли Му Іфань зачинив двері, він полегшено зітхнув.

На вечірці запах людського тіла атакував його з усіх боків, і він ледь втримався, щоб когось не вкусити. Тепер він нарешті міг залишитися наодинці в кімнаті, не турбуючись про цілісність тіла головного героя, поки той спить.

Можливо, пара укусів допомогла б йому розібратися з чоловіком і покласти край його життю, але він справді не хотів ставати монстром-людожером. Він може вбити головного героя безліччю способів, але з'їсти його це занадто просто і некрасиво. Навіть думаючи про це, він відчував нудоту.

Му Іфань попрямував у ванну та прийняв душ, після чого зупинився біля дзеркала, намагаючись знайти на своєму тілі подальші ознаки становлення живим трупом. Не знайшовши нічого такого, він повернувся до кімнати і ліг на ліжко.

Без головного героя під боком у нього знову почалося безсоння. Живіт крутило так, що він просто не міг заснути.

Це почуття не було схоже на звичайний дискомфорт, що відчувають люди, або на біль, що тягне, швидше у нього виникало відчуття, ніби він не може нормально зробити вдих і видих. Воно турбувало його і змушувало панікувати.

Му Іфань не спав, дивлячись на стелю і думаючи про своє нинішнє становище. Самі по собі його думки звернули в іншому напрямку — а чи зараз спить головний герой?

Мабуть, чоловікові добре спалося без нього.

Проте в іншій кімнаті Джань Бейтянь не спав, як гадав хлопець. Він навіть не був п'яний, хоч і пив увечері.

Йому здавалося, що звикання справді жахлива річ. Лише кілька днів він ділив кімнату та ліжко з іншою людиною, а тепер відчуває порожнечу, адже ніхто не налягає і не притискається до нього. Таке відчуття, ніби щось втратив.

Джань Бейтянь не міг заснути, тож підвівся і зник у своєму просторі. Через деякий час він повернувся, тримаючи в руках витончену дерев'яну скриньку.