Провчившись цілий семестр в університеті Пальметто і тижнями тренуючись на найбільшому в Сполучених Штатах ексі стадіоні, Ніл, як і раніше, не міг стримати захоплення, побачивши Лисью нору. Просто подих перехоплював. Він розкинувся на підлозі, прямо на розділовій лінії. Лежав, вбираючи атмосферу цього місця. Вважав рівні ряди сидінь, що чергуються то білим, то помаранчевим, допоки в очах не почало плисти, а самі трибуни – замилюватися, перетворюючись на нерозбірливе місиво. Потім він окинув вивчаючим поглядом свіжі банери, присвячені весняному чемпіонату і розвішані по периметру стадіону. По одному на кожного з Лисів, виключаючи нині покійного Сета Гордона. Їх повісили зовсім недавно, під час канікул, тому Ніл ставив питання, як відреагує Елісон, коли побачить їх?
- Розучився стояти, Джосте?
Ніл ліниво повернув голову набік, щоб подивитися на тренера. Він залишив двері на полі відчиненими, і тепер Девід Ваймак застиг у дверях. Нілу здавалося, що за час, проведений тут, тренер фізично не міг встигнути розібратися з паперовою тяганиною, що накопичилася. Залишалося два варіанти: або тренер не вірив, що Ніл дотримається слова і не тренуватиметься до повного зцілення, або Ніл знову втратив рахунок часу. Джостен сподівався на перший варіант, але невиразне внутрішнє відчуття вказувало на протилежне.
Він погодився провести Різдвяні канікули зі збірною Едгара Алана, проте навіть під час свят Ворони жили за шістнадцятигодинною системою. Таким чином два тижні непомітно перетворилися на три. І, незважаючи на те, що Ніл повернувся в Південну Кароліну два дні тому, внутрішній годинник, як і раніше, збоїли, не встигнувши перебудуватися. Заняття розпочиналися вже у четвер, а відбірковий тур Весняного чемпіонату стартував наступного тижня. Ваймак вважав, що повернення до звичного режиму допоможе пережити те, що сталося. І все, що залишалося Нілу, це сподіватися, що тренер має рацію.
— Настав час іти, — повідомив Ваймак.
Цих слів виявилося достатньо. Вони змусили піднятися, хоча змучене, побите тіло активно протестувало. Проігнорувавши знайомий ниючий біль у плечі, Ніл перетнув поле, прямуючи до тренера.
- Вже приземлилися? - Уточнив Ніл, підійшовши ближче.
— Ти знав би, якби хоч іноді дивився на телефон.
Видививши з кишені розкладачку, Ніл розчинив її. Він хаотично натискав кнопки, а потім продемонстрував темний екран Ваймаку:
— Мабуть, забув зарядити.
— Напевно, — повторив тренер, не повіривши в подібну відмовку.
І підозра Ваймака була не марною: Ніл навмисно не зарядив телефон. Перед тим, як заснути в новорічну ніч, Ніл вимкнув його, так і не поставивши на зарядку. Джостен ще не прочитав повідомлення, отримані від Лісів на канікулах. Він розумів, що не вдасться уникати розмови вічно, але ніяк не міг придумати, як же делікатніше пояснити те, що відбувається. Темні синці та садна здавались вельми закономірними наслідками від зустрічі з Ріко. Щоб виправдати татуювання, потрібно більше сил і часу, хоча і це було здійсненно. Єдине, з чим Ніл ніяк не міг розібратися і що, на його думку, не піддавалося логічному поясненню – разючі зміни у зовнішності, на яких наполягав Ріко.
Після дев'яти довгих років регулярного підфарбовування волосся та щоденного носіння кольорових лінз довелося повернутися до натуральних відтінків. Ніла, що відливає червоним, насичено руда копиця волосся і льодистий холод очей робили ходячою копією батька. Він другий день уникав дзеркал. Заперечення нічого не змінить, але Нілу здавалося, його просто виверне, побачиш він власне відображення і це огидна схожість знову. Якби можна було підфарбувати волосся хоча б на пару тонів темніше, дихало б значно легше, але Ріко гранично ясно дав зрозуміти, що трапиться з Лисами, якщо Ніл знову змінить свій вигляд.
- Вони отримують багаж, - коротко пояснив Ваймак. - А нам треба поговорити.
Зачинивши за собою двері, що ведуть на полі, Ніл пішов за тренером у роздягальню. По дорозі Ваймак вимкнув локальне освітлення, і коли Ніл обернувся, Лиса нора вже потонула у темряві. Несподівана нестача світла віддалася липким ознобом вздовж хребта. На мить він знову повернувся до Івермора, оточеного майже відчутною злістю Воронов та їх лякаюче-відштовхувальної колірною гамою. Ніл ніколи не страждав на клаустрофобію, але спогад про сконцентровану ненависть у свій бік тиснув так сильно, що, напевно, міг би зламати пару кісток.
Тихий брязкіт ключів висмикнув Ніла зі спогадів, відкидаючи подалі від небезпечної грані, і він напружено обернувся на звук. Ваймак пройшов поперед нього в роздягальню і, швидко проскочивши її, вже відчиняв двері свого кабінету. І хоча вони були єдиними на всьому стадіоні - крім охоронця, що час від часу проводив обов'язкові обходи - Ваймак щоразу замикав кабінет навіть на такий короткий час.
Ніл бував у цьому кабінеті так багато разів, що міг упевнено сказати: Ваймак не зберігав у себе абсолютно нічого цінного. Єдиною відносно важливою річчю була сумка Ніла, яку той залишив у кабінеті, перед тим, як вирушити на стадіон. У свій перший день у Південній Кароліні він попросив тренера доглянути за речами, і через сім місяців Ваймак, як і раніше, пам'ятав про дану обіцянку і тримав слово. Цей несподіваний факт майже змусив забути про Ріко.
Увійшовши всередину, тренер відступив убік, жестом пропонуючи Нілу самостійно подбати про залишені речі. Ніл швидко підхопив сумку, перекинув лямку через плече, а коли обернувся, Ваймак уже зник. Тренер опинився у зоні відпочинку: привалившись спиною до стіни, чоловік сидів на тумбі біля телевізора. Вчепившись у лямку сумки для моральної підтримки, Ніл підійшов ближче і став перед ним.
— Кевін дзвонив учора вранці, коли не зміг зв'язатися з тобою, — сказав Ваймак. — Він хотів переконатися, що ти гаразд. Мабуть, він увесь час знав, де ти.
Брехати не було сенсу, тому Ніл спокійно визнав:
- Так.
— Я змусив його розповісти решті, — додав Ваймак, і серце Ніла глухо ляснуло в п'яти. Джостен відкрив рот, але тренер, скинувши долоню у зупиняючому жесті, продовжив: — Вони повинні знати, що вони мають побачити після повернення. Заради твого ж добра. Просто уяви, як вони могли відреагувати, якби побачили тебе без попередження. Ти губишся, коли вони просто називають тебе другом. А якби вони по-справжньому злякалися за тебе, ти, мабуть, схопив би інфаркт.
Ніл збирався з цим посперечатися, але найкраще, що вдалося видавити:
— Я придумав би що-небудь.
— Ти б почав ухилятися від розмови, — дорікнув Ваймак. - Тому я зробив усе за тебе. Попередив, що ти виглядаєш як людина після шести раундів на рингу і навряд чи захочеш говорити про це. Вони пообіцяли, що не переборщуватимуть із турботою та увагою, але не впевнений, чи дотримають слово, коли побачать тебе поблизу. Проте про це я не згадував.
Тренер змахнув рукою перед обличчям. Ніл торкнувся пов'язки на вилиці, що приховує нове татуювання, і уточнив:
- Про це?
- Про все це, - кивнув Ваймак, коли Ніл підняв руку до волосся. — Поняття не маю, навіщо Ріко зробив це, краще просто дочекаюся відповідей навесні. А ось з рештою розбирайся сам.
У грудях несподівано потеплішало. Не знаючи, що сказати, Ніл просто кивнув і подивився на годинник. Метт залишив вантажівку на платному паркуванні при аеропорту, тому хлопці, які зустрічають, не потребували. Ніл побачиться з ними тільки в лисій вежі. І якщо вони вже почали отримувати багаж, то хвилин за двадцять будуть тут.
— Допомога знадобиться? - спитав Ваймак.
- В гуртожитку? - нерозумно перепитав Ніл.
Тренер зміряв його коротким, але сповненим жалю поглядом:
— Я мав на увазі Колумбію.
Ендрю виписували вже сьогодні. Як тільки решта закине речі в гуртожиток, вони поїдуть за ним до Істхевену. Пройшло близько семи тижнів відтоді, як Лисиці востаннє бачили Мініярда. Пройшло більше трьох років з того часу, як розум Мініярда був повністю чистий і тверезий. Тільки двоє з Лисів бачили його в осудному стані, іншим же діставалися виключно неприємні чутки та різні домисли.
Вкрай малоймовірно, що Ендрю зверне увагу на плачевний стан Нілу. Але він точно зацікавиться тим, що Нілу довелося порушити свою обіцянку і залишити Кевіна без нагляду. Джостен був певен: Ендрю це не сподобається.
І навіть попри це Ніл не відчував ні хвилювання, ні занепокоєння.
- Все буде нормально.
- А якщо не буде, Еббі повертається завтра і зможе підлатати тебе, - кинувши погляд на годинник, Ваймак зісковзнув із насидженого місця. — Настав час їхати.
До гуртожитку вони дісталися швидко. Паркування Лисячої вежі стояло пусткою за винятком пари одиноких машин, що належали Лисам. Передбачалося, що охоронці повинні проводити регулярні обходи, щоб відстежувати цілісність автомобілів під час відсутності власників, але Ніл все одно попросив пригальмувати машину Ендрю. Спочатку Джостен перевірив дверні ручки, потім оглянув вікна на наявність сколів, тріщин та інших пошкоджень. Легко попив шини і вирішив, що ті досить накачані для поїздки. Ваймак чекав і не глушив двигун, доки Ніл не закінчив.
- Мені лишитися? - не вперше уточнив тренер.
- Все буде нормально, - запевнив Ніл. — Попрошу Кевіна зателефонувати вам, коли заберемо Ендрю.
— Заряд вже телефон і подзвони мені сам. Хай щастить.
Ваймак поїхав, а Ніл попрямував до гуртожитку. У коридорі витав слабкий запах освіжувача та засобів для чищення; мабуть, під час канікул тут провели планове збирання. Його кімната на третьому поверсі розташовувалась у самій глибині коридору, з трьох лисячих кімнат далі за всіх від сходів. Ніл увійшов, замкнув за собою двері і зробив повільне коло по кімнаті. Не помітивши нічого незвичайного, він поставив телефон на зарядку і почав розпаковувати сумку. Останній Ніл витяг пачку цигарок із дна. Відкривши вікно спальні, він прикурив першу. Коли він взявся за другу цигарку, клацнули вхідні двері. Судячи з тиші, Метт увійшов один; Нікі не міг би поводитися настільки тихо навіть під загрозою власного життя. Валіза з глухим звуком поставили на підлогу, за секунду дверні петлі тихо рипнули. Зробивши останній глибокий вдих диму, Ніл загасив недопалок підвіконня. Він намагався розслабити плечі, щоб приховати очевидну напругу, і молився, щоб спокійний вираз обличчя залишався таким самим, поки закривав стулку вікна. Коли він обернувся, Метт стояв у дверях, тримаючи руки глибоко в кишенях пальта.
Губи Метта беззвучно ворухнулися, після чого він задушено видавив:
- Господи боже, Ніл ...
- Все не так погано, як здається, - спробував запевнити Джостен.
- Не треба. Просто… нічого не говори, гаразд? — Бойд загублено запустив руку у волосся, розтріпавши покладені пасма, і розвернувся. - Зараз повернуся.
Ніл підійшов до дверей спальні рівно в той момент, коли Метт покинув апартаменти. Майже відразу після того, як двері зачинилися, пролунав важкий удар об стіну. Слідом почулися люті вигуки Метта, наче той накинувся на когось. Але, на жаль, стіни були досить товсті, і розібрати, що йдеться, було рішуче неможливо. Ніл потупцював на місці і зробив величезну помилку, глянувши направо. Двері у ванну були відчинені, що давало чудовий огляд на своє відображення. Різнобарвні синці, що проявилися по всьому обличчю, виглядали, звичайно, жахливо, але блакитні очі, що свердлили у відповідь, здавались у тисячу разів гіршими. Переборов хвилю нудоти, Ніл відвів погляд.
Він підійшов до телефону і зняв його із зарядки. Батарея була близько не заряджена, але, на щастя, цих відсотків має вистачити до Колумбії. Ніл вимкнув телефон, тому що поки не потребував його, і прибрав його в кишеню. Гостро бажання залізти назад у ліжко і звернутися там під ковдрою здавалося практично непереборним. Ніл уже відчував себе втомленим і вимотаним, адже залишилося ще сім товаришів по команді, яким він заборгував пояснення. Хоча спочатку йому б з Меттом розібратися. Джостен подумав, що якби й дівчата поверталися сьогодні, він просто не витримав би; на щастя, вони втрьох прилітали лише завтра вранці. Таким чином, у Нілу залишалася ціла ніч, щоб все обміркувати і набратися сил.
Він змусив себе пройти у вітальню і почав чекати. Метт повернувся до нього вже за хвилину. Щільно зачинивши двері, Бойд зробив видиме зусилля, щоб заспокоїтися, але роздратування все одно прозирало в його голосі,коли той заговорив:
- Тренер уже кричав на тебе?
- Довго і голосно, - підтвердив Джостен. — Не надто допомогло. Я ні про що не жалкую і зроблю це знову, якщо потрібно. Ні, - встиг вставити Ніл, перш ніж Бойд почав сперечатися. - Лисиця це все, що в мене є, Метт. Не кажи мені, що я помилився, коли прийняв єдині можливі умови.
Метт мовчки дивився на нього протягом нескінченно довгої хвилини, а потім зізнався:
— Я хочу зламати йому обличчя у шести місцях. І якщо він колись підійде до тебе ближче ніж на кілометр.
- Йому доведеться, - спокійно заперечив Ніл. - Ми граємо з ними у фіналі.
У відповідь Бойд хитнув головою і підняв валізу з підлоги. Джостен відійшов у бік, щоб не заважати йому пройти, проте на шляху Метт ще раз глянув на Ніла; тиха злість, що кипіла в його погляді, змінилася непідробним подивом. Ніл не глянув на нього у відповідь, а рушив до дверей. Йому майже вдалося піти, він уже тримав руку на ручці, коли Бойд заговорив:
— Тренер сказав не питати тебе про очі. Я подумав, Ріко наставив фінгалів.
Це було не зовсім питання, тому Ніл не став відповідати на нього.
— Повернемося за кілька годин.
Він зник за дверима, перш ніж Метт зміг знову почати розмову. Кевін, Нікі та Аарон уже чекали його в коридорі біля своєї кімнати. Хеммік тримав у руках два квітчасті подарункові пакети, але впустив їх на підлогу, як тільки Ніл підійшов ближче. На півдорозі Джостен помітив свіжий синець на обличчі Кевіна. Червона пляма, що перекрила половину щоки, говорила про те, що незабаром на його місці сформується пристойний синець. Це був не перший раз, коли Метт бив Дея, і точно – не останній. Ніл зробив уявну замітку: потім поговорити з Бойдом на цю тему. Адже у всьому, що сталося, не було жодної провини Кевіна.
Відклавши думки про Метт до більш вдалого моменту, Ніл зосередився на трьох хлопцях перед собою. Не дивно, що Аарон виявився найбезпечнішим варіантом - Ніл спокійно перетнув погляд. Похмурий вираз обличчя, злегка насуплені брови і куточок рота, що здригнувся, були проявом цікавості, а не співчуття. Погляд Мініярда затримався на волоссі Ніла довше, ніж на синцях. Джостен почекав пару секунд, якщо Аарон захоче запитати, але той у відповідь просто знизав плечима.
Нікі, навпаки, здавався абсолютно розчавленим і зламаним, ледь помітив, наскільки сильно дісталося Нілу. Як тільки Джостен підійшов досить близько, Хеммік потягнувся до нього, поклавши руку на тильну сторону шиї. Він дбайливо підтягнув його ближче до себе, вмастив підборіддя на маківці Нілу. Напружений, мов камінь, Хеммік із задушеним тремтінням у голосі видихнув:
- О, Ніл. Ти виглядаєш просто жахливо.
- Це минеться, - спробував обнадіяти Ніл. — Принаймні більшість із цього. Не варто турбуватися.
Нікі акуратно стиснув його в обіймах:
— Не смій казати мені, що ти гаразд. Не зможу сьогодні чути від тебе такі слова, гаразд?
Ніл слухняно замовк. Через кілька секунд Хеммік розтиснув руки і Ніл обернувся до Кевіна. Серце миттю пішло в п'яти. Дей дивився на нього як на живу примару. Для всіх інших різкі зміни у зовнішньому вигляді Нілу виявилися більш ніж несподіваними і дуже шокуючими – для братів меншою мірою, адже вони вже бачили блакитні очі під час поїздок до Колумбії, – але Кевін знав, ким був Ніл насправді, Кевін бачив його батько. Він чудово розумів, що це все означає. Ніл хитнув головою в німому проханні промовчати. Він зовсім не здивувався, коли Кевін проігнорував його благання, хоча, звичайно, оцінив той факт, що у Дея вистачило солідарності почати розмову французькою.
— Будь ласка, скажи мені, що господар цього не схвалив.
- Я не знаю, - чесно зізнався Ніл. Спогади останніх днів під піклуванням Ріко були занадто туманні і сповнені болю. Ніл досі намагався усвідомити їх. Він тільки смутно пам'ятав, як руки Жана чи то наносили, чи змивали фарбу з волосся. Здавалося, це була одна з останніх речей, які вони робили з ним. Але Ніл абсолютно не пам'ятав, чи був присутній при цьому Тетсуї. — Ріко пообіцяв, що дістанеться всім, якщо я спробую повернути все, як було. Залишається тільки втиснути голову в плечі та сподіватися, що пронесе.
— Сподіватися, що пронесе, — глухо повторив Кевін, помахавши руки, вказавши на своє обличчя. — Ріко зателефонував мені на Різдво, щоб розповісти про твоє нове татуювання. Як думаєш, як довго він дозволить тобі ховати її? У пресі підніметься такий галас, що одними питаннями про татуювання журналісти не обмежаться. Він хоче – він робить усе – щоб тебе знайшли.
Жахливий жах різким сполохом розлився всередині, заполонивши собою все і пробираючись вгору по горлу. Ніл кинув усі сили на те, щоби страх не відбився в голосі.
— Прийму це як комплімент. Він намагається вивести мене із гри до півфіналу. І він не став би витрачати на цей час, якби не бачив у нас реальної загрози. Адже це щось так означає, чи не так?
- Ніл.
— Я подбаю про це, Кевін. Я можу подбати про себе. А ти маєш займатися тим, що виходить у тебе найкраще. Зосередься на ексі. Наведи нас туди, де Ріко зовсім не хоче нас бачити.
Дей стиснув губи у жорстку лінію, але сперечатися перестав. Можливо, він розумів, що це марно, а може, він просто знав, що для суперечок вже надто пізно. Нікі перевів погляд з одного на іншого, щоб переконатися, що розмова закінчена, а потім підняв пакети з підлоги і простягнув один з них Нілу.
— Запізнілий подарунок на Різдво, — пояснив Хеммік із сумом у голосі. — Ніхто не знав твоєї адреси в Мілпорті, тому вирішив передати його особисто. Ерік допомагав обирати.
У відповідь на здивований погляд Ніла Хеммік пояснив:
— Він прилетів до Нью-Йорка на пару днів як різдвяний сюрприз. Кевін теж поклав тобі щось, але не дозволив мені запакувати, тому його подарунок у потворному поліетилені. Вибач за це.
Нікі похитав другим подарунковим пакетом, коли Ніл взяв той, що призначався йому.
— Прихопив із собою подарунок і для Ендрю. Насправді я купив вам однакові речі, тому що вам обом просто неможливо догодити.
— Вибачте, — озвався Ніл. - Я нікому нічого не купував. Не звик святкувати Різдво.
— Ти хотів сказати: був надто зайнятий, відхоплюючи по щах, тому не встиг пробігтися магазинами, — втрутився Аарон.
Подібна несподівана грубість вразила Хемміка до глибини душі, а сам Аарон продовжив, як ні в чому не бувало.
- Кевін сказав, ти поїхав заради Ендрю. Це правда?
Ніл окинув Дея застережливим поглядом.
- Так.
- Навіщо? — не вгавав Мініярд. — Ти не дочекаєшся від нього подяки.
— За вбивство Дрейка він тобі теж не подякує, — нагадав Ніл. - Це не важливо. Ми зробили те, що мали. І мені начхати, що подумає Ендрю.
Аарон мовчки свердлив його випробувальним поглядом. Він шукав відповіді, але Ніл не розумів, яке було первісне запитання. Все, що він міг, це просто дивитися у відповідь, поки Аарон нарешті не хитнув головою і не відвернувся. Ніл хотів був вимагати роз'яснень, але йому варто було приберегти сили та нерви для розмови з Ендрю. Джостен вирішив відволіктися і почав розпаковувати подарунок від Нікі. Загорнуте в м'який помаранчевий папір там лежало чорне пальто. Воно здавалося тонким, але в руках відчувалося важким, а отже, повинно стримати кусачі морози, що прийшли в Південну Кароліну. Ніл дозволив Нікі забрати купу подарункової обгортки.
- Дякую, - відразу за все подякував Ніл.
- У тебе досі немає нормального зимового одягу, - нагадав Хеммік. — Прийде знову потягти тебе по магазинах, щоб хоч трохи розширити гардероб, але я вирішив, що варто почати з цього. Ти не можеш продовжувати носити одні командні толстовки та розраховувати, що не застудишся. Як пальто підходить?
Розстебнувши блискавку, Ніл спробував надіти його. Йому вдалося просунути одну руку, коли несподівано вся грудна клітка спалахнула сліпучим болем. Він завмер, зморгнув пелену, що застилала очі.
- Вибач, - просипіл Ніл і одразу ж пожалкував про це. Біль, що промайнув у голосі, спотворив його репліку майже до невпізнання. А Нікі буквально вразило від усвідомлення власної вини. — Я поки що не можу приміряти його.
— Це ти мені вибач, — забелькотів Нікі. - Я просто... Я не подумав. Тепер, секундочку. Дозволь мені допомогти.
Хеммік стягнув пальто з руки Нілу і склав його у згині ліктя.
— Почекає, поки тобі не стане краще, гаразд?
- Гаразд.
Ніл перечекав хвилину, переводячи подих, перш ніж витяг подарунок Кевіна. Ледве відчувши знайому вагу, він зрозумів що це. Ніл так дорожив цією папкою, що просто не міг забути, як вона відчувається в руці. На перший погляд вона здавалася фанатською святинею та атрибутом сліпого поклоніння Ріко та Кевіну. Але все це було лише для відводу очей, усередині ховалося безліч речей, необхідних виживання Нілу. Гроші, контакти «корисних» людей та номер телефону рідного дядька були надійно заховані серед незліченних вирізок статей про ексу.
- Навіть не подивишся, що всередині? - щиро здивувався Хеммік.
— Я знаю, що це, — притиснувши папку до грудей, Ніл подивився на Кевіна. - Спасибі.
- Я не відкривав.
Ніл не горів бажанням знову перетинатися з Меттом, тому вирішив взяти папку з собою до Колумбії та сховати після повернення.
— Ми готові висуватись? - уточнив Джостен.
— Якщо тільки ти впевнений, що можеш повести, — озвався Нікі.
Замість відповіді Ніл рушив у бік сходів. Інші просто пішли за ним на парковку. Кевін як завжди зайняв своє переднє пасажирське, а Нікі з Аарон сіли назад. Ніл прибрав папку під сидіння водія і проігнорував хвилю ниючого болю, що накотив при спробі залізти в машину. Щойно всі влаштувалися та пристебнулися, Ніл виїхав на дорогу. Ще вчора ввечері, скориставшись комп'ютером тренера, він проклав маршрут до Істхевена. Дорога виявилася дуже простою: майже так само, як і в «Райські сутінки», за винятком останніх п'ятнадцяти хвилин їзди, коли довелося петляти в центрі та забирати на північний схід.
Ніл і не здогадувався про те, що в його свідомості будівля Істхевен була справжньою в'язницею, доки лікарня не постала перед очима, і відсутність потрійного колючого дроту на паркані справді здивувала його. Ворота відчинилися автоматично, а паркування виявилося відносно порожнім. Ніл заглушив мотор і вийшов. Кевін не відставав від нього, але Нікі та Аарон рухалися куди як повільніше. Хеммік з відчутним напруженням у погляді глянув на вхідні двері, але, помітивши увагу Ніла до себе, одразу ж сховав невпевненість за усмішкою.
- Ти справді боїшся його? - спитав Джостен.
- Неа, - непереконливо видихнув Нікі.
Вони увійшли в будівлю, Кевін слідував за Нілом по п'ятах, а Нікі з Аарон знову трохи відстали. Джостен подумав, що таке непевне побоювання братів мало насторожити і його самого, але Ніл не відчував ні сумнівів, ні занепокоєння.
Дорогою до стійки реєстрації Ніл окинув поглядом просторий вестибюль. Яскраві картини з різнозоровими квітами розбавляли інтер'єр фарбами. Далеку стіну прикрашав камін. Це місце намагалися зробити затишним, а врешті-решт перетворили його на картинку з глянсового журналу. Принаймні, тут не пахло хворобою та ліками.
— Здрастуйте, — привітала співробітниця, переводячи погляд з екрана монітора на побите обличчя Ніла. - Ви в порядку?
- Приїхали на виписку Ендрю Мініярда, - проігнорувавши питання, пояснив Ніл.
- Я говорила не про це, - вона вичікувально замовкла, проте Ніл, не сказавши більше ні слова, просто дивився на неї у відповідь. Нарешті дівчина потяглася до планшета, що лежить перед нею на столі. — Коли запишіться, я повідомлю доктора Слоскі, що ви прийшли.
Стовпившись біля стійки, всі по черзі вписали свої імена у верхній частині аркуша. Ніл виявився єдиним, хто в нерішучості завагався, щойно ручка торкнулася паперу. В Івермор Ріко забороняв йому бути Нілом. Щоразу, коли Джостен під час тренувань відгукувався на це ім'я, Ріко бив його. Якщо говорити на чистоту, то Ніл просто не мав вибору, тому що в більшості своїй Ворони не знали, як ще можна до нього звернутися. А Ріко хотів наочно донести, скільки складнощів та проблем Ніл приніс сімейству Моріяма своєю скритністю.
Дівчина терпляче чекала, простягнувши вперед руку. Нарешті Ніл зібрався і, стиснувши зуби, написав своє ім'я під назвою інших. Він повернув планшет, намагаючись позбутися напруги, що несподівано з'явилася, в плечах.
Довго чекати не довелося. Незабаром до них підійшов чоловік середнього віку. Він доброзичливо посміхнувся і потис кожному руку. Помітивши синці на обличчі Ніла, здивовано підняв брови, проте нічого не спитав.
— Мене звуть Алан Слоскі, головний лікар Ендрю. Дякую що прийшли.
- Головний? - перепитав Нікі. — Скільки йому призначили?
— Чотирьох, — помітивши замішання на обличчі Хемміка, він пояснив. — Досить часто наші пацієнти перебувають під наглядом кількох лікарів одночасно. Наприклад, я проводжу сеанси групової терапії, з моїм колегою вони бачаться на інтенсивній, під час якої можуть поговорити віч-на-віч, є окремі фахівці, які дають рекомендації з медикаментів. Я особисто підбирав лікарів Ендрю, запевняю вас, одні з найкращих у своїй справі.
— Впевнений, це дуже допомогло, — їдко прокоментував Аарон.
Судячи з погляду, яким Слоскі окинув Аарона, він виразно помітив сарказм у його голосі, проте уваги не загострював. Ніл задумався, чи це було проявом стриманості та розсудливості чи неусвідомленим підтвердженням поразки та безсилля.
— Чи можу я розраховувати на вашу підтримку найближчими днями? Якщо виникнуть будь-які питання або вам знадобиться консультація про те, що робити далі, будь ласка, не соромтеся та дзвоніть мені. Я залишу свою візитку.
— Дуже дякую, у нас є Бетсі, — відповів Нікі, але, помітивши замішання доктора Слоскі, спробував пояснити. - Доктор Добсон?
- Ах, так, - Слоскі розумно кивнув. Він обернувся через плече, окинувши поглядом порожній коридор, замислився, а потім жестом вказав на зал очікування по сусідству. — Будь ласка, розташовуйтесь. Він має спуститися з хвилини на хвилину. Йому залишилося лише виписатися з палати.
Вони вільно розсілися по кімнаті. Нікі та Аарон на окремих стільцях, а Кевін з Нілом зайняли диван. Джостен уперся поглядом у камін, не бачачи і не помічаючи його. Його думки були за півсвіту звідси, дрейфуючи десь між Ліваном та Грецією. У кімнаті було тихо, тепло та затишно – Ніла почало хилити у сон. За плечима залишалися два або навіть три тижні суцільного недосипання. Їх доведеться надолужувати. Ночі з Воронами були короткими, повні болі та насильства. Напевно, вони і підірвали самопочуття Нілу найбільше. Він навіть не помітив, що майже заснув, поки не почув приглушене щебетання Кевіна французькою.
— Я знаю, який він, — тихо сказав Дей, втупившись у руки. - Ріко. Якщо хочеш, то можемо поговорити про це.
Це була незручна і дивна фраза, що Кевін коли-небудь говорив йому. Дей славився своїм талантом, а не чуйністю та співчуттям. Співчуття і почуття такту були настільки ж чужі йому, як і німецька, якою говорили брати. Подібна спроба стала цілковитою несподіванкою для Нілу. Наче йому нанесли м'який бальзам на кожен забитий сантиметр тіла.
- Спасибі.
— Я знаю, на що він здатний, хоч і не можу… — Кевін безпорадно змахнув руками. — Ріко завжди був жорстоким, але він потребував мене, щоб досягти успіху. Ми вдвох були спадкоємцями екси; він часто завдав мені болю, але існували межі, які він не перетинав. З Жаном все було інакше. Набагато гірше. Його батько заборгував Моріямі величезну суму. Хазяїн списав цей обов'язок в обмін на Жана. Він став не більше ніж просто власністю. І до тебе вони ставляться так само.
- Я не їхня власність, - сівшим голосом нагадав Ніл.
— Я говорю про те, як ти виглядаєш у їхніх очах. Я розумію, що він не стримався.
- Це не важливо, - прозвучало абсолютно непереконливо, проте Дей не загострював на цьому увагу. — Все закінчено, і я повернувся туди, де я хочу бути. Тепер важливо лише те, що відбуватиметься далі.
- Все не так просто.
— Знаєш, що справді непросто: несподівано дізнатися від Жана, що твій батько тренер, — сказав Ніл, і Кевін помітно здригнувся. - Ти взагалі збираєшся йому розповісти?
- Збирався, коли укладав контракт, - тихо зізнався Кевін. - Я не зміг.
— Кого ти намагаєшся захистити? Його чи себе?
- Можливо, нас обох, - замислився Дей. — Хазяїн не такий, як його брат, не такий, як Ріко. Він полі – це повноправні володіння, з яких він встановив абсолютний, непорушний контроль. Він ніколи не виступав проти тренера, просто тому, що ніколи не бачив у ньому реальної загрози. Я не знав, як моє зізнання змінить це. Я не міг так ризикувати. Можливо, коли все закінчиться, я розповім йому.
- Підходящий момент ніколи не ... - Помітивши рух у дверях, Ніл осікся на півслові, повністю забувши, про що говорив.
Ендрю стояв біля дверей разом із Слоскі за спиною. Він був одягнений у ту ж чорну водолазку та джинси, в яких поїхав до лікарні. На його плечі висіла сумка, проте Ніл не пам'ятав, щоб той брав із собою якісь речі. Ніл хотів був запитати, з чим Істхевен повертає його додому, проте тут його погляд упав на обличчя Мініярда, і він втратив мову. Вираз обличчя Ендрю здавалося абсолютно порожнім, а в погляді не було і тіні емоції, зовсім ніякої. Нілу стало погано. Ендрю окинув присутніх швидким, незацікавленим поглядом і наступної миті вже відвернувся.
Аарон зреагував найпершим. Брат ігнорував його роками; до такого погляду та абсолютно незацікавленому відношенню він давно встиг звикнути. Поманивши за собою Нікі, Аарон підвівся і попрямував слідом за Ендрю. Ніл з Кевіном обмінялися поглядами, негласно встановлюючи якесь мовчазне перемир'я, і встали. Слоскі сказав їм щось услід, проте Ніл не звернув уваги, вирішивши не витрачати ні сил, ні часу на те, щоб розібрати його слова. Лікар зробив свою справу і зняв Ендрю з пігулок. Більше Нілу від нього нічого не вимагалося.
Коли Джостен дістався до дверей, Ендрю вже виходив з будівлі. Аарон разом з Нікі попрямували відразу на паркування, а Ніл з Кевіном зупинилися біля входу, спостерігаючи за Ендрю. На розі будівлі стояли два великі контейнери для сміття. В один із них Ендрю спустошив свою сумку, з якої посипався одяг. Навряд чи її надала лікарня; швидше за все Ендрю разом із Бетсі закупилися на шляху сюди. Простеживши поглядом за братами, Мініард знайшов свою машину на парковці. Щойно Ендрю зрушив з місця, Ніл і Кевін пішли слідом.
Розблокувавши машину власним комплектом ключів, Хеммік пропустив Аарона на заднє сидіння і сів сам. Ендрю відчинив водійські двері, але сідати не став. Притулившись до автомобіля спиною, Мініярд закинув руку на двері, спостерігаючи за наближенням нападаючих. Кевін зупинився перед ним, бо хотів оглянути свого поверненого напарника. Ніл завагався біля відчинених дверей, бажаючи подивитися на урочисте возз'єднання.
Якби Ніл не знав, що Ендрю провів останні півтора роки люто захищаючи Кевіна, він подумав би, що вони один одному чужі люди. Мініярд швидко окинув Кевіна нудним поглядом, а потім клацнув пальцями, що означало: той може бути вільний. Схоже, навіть синець на обличчі Дея не здався йому досить цікавим. Вголос, принаймні, це ніяк не прокоментував. Кивнувши, Кевін обігнув машину, прямуючи до пасажирських дверей. Не чекаючи, коли Ендрю зверне на нього свій погляд, Ніл швидко сів у салон.
Прослизнувши на крісло водія, коли всі інші вже розсілися, Ендрю простяг руку між передніми сидіннями. Джостен поклав ключі у його долоню. Нікі перехопив зап'ястя Нілу, коли той уже опустив руку, і коротко стиснув. Ймовірно, Хеммік хотів вибачитися за холодне ставлення брата, ось тільки від цієї дії рука спалахнула вогнем від передпліччя до кінчиків пальців. Намагаючись звільнитися від наручників Ріко, Ніл стер зап'ястя мало не в м'ясо, а бинти були мало щільними, щоб уберегти руку від міцної хватки Нікі. Ніл сіпнувся убік до того, як встиг усвідомити це.
Нікі миттєво розтиснув пальці, ніби обпікся.
- Пробач. Вибач. Я не…
Рука пульсувала від болю, Ніл спробував зам'яти тему:
- Все гаразд.
- Ні. Ні, не в порядку, — наполіг Хеммік, переводячи погляд на брата. — Я маю на увазі, господи, Ендрю, ти що навіть не спитаєш…
Мініард викрутив мікшер, миттєво зануривши машину в шум радіо та заглушивши всі коментарі на тему. Губи Нікі здригнулися, а Ніл просто струснув головою, пропонуючи все-таки зам'яти питання. Це не полегшило смуток, що прослизнув у погляді Хемміка, але він притих.
Кевін потягнувся до регулятора гучності лише один раз. Ендрю вдарив його по руці і застережливо похитав пальцем, не відриваючи погляду від дороги. Кевін схрестив руки на грудях у мовчазному виразі особистого невдоволення, і Ендрю, звичайно, просто проігнорував це. Щойно вони виїхали на магістраль, Ніла почало хилити у сон. Джостен був радий знайомому виду Лисячої вежі і зрадів ще сильніше, коли Ендрю припаркувався у повній тиші.
Ніл виявився першим, хто вийшов, і спіймав двері водія, перш ніж Ендрю зачинив Її. Мініярд навіть не спробував відійти убік, проте місця виявилося достатньо: Ніл нахилився і витягнув з-під сидіння папку. Він випростався, обернувся і зрозумів, що Ендрю присунувся ближче. Джостен не міг нікуди зрушити так, щоб не зіткнутися з Мін'ярдом, але з якоїсь причини він не відчував жодного дискомфорту. Вони не бачилися сім тижнів, і тепер Ніл міг згадати, чому вирішив залишитися. Він відчув незаперечну, що перевершує внутрішню силу. Він відчув, що Ендрю міг би вирішити всі його проблеми, навіть не моргнувши оком. І вперше за кілька місяців Ніл вдихнув абсолютно спокійно. Від полегшення, що накотило, стало не по собі; йому не слід було настільки сильно покладатися на Ендрю.
Нарешті, Мініярд зробив крок назад, переводячи погляд на Хемміка.
— Усі йдуть. Ти залишаєшся.
Джостен подивився на Ніки, щоб переконатися, що той не проти залишитися з Ендрю наодинці. Отримавши у відповідь короткий кивок, Ніл обігнув машину, підходячи ближче до Аарона та Кевіна. Дей настільки вперто свердлив Ендрю поглядом поверх даху машини, ніби намагався щось розгледіти за маскою відстороненості. Нілу буквально довелося розгортати його у бік гуртожитку.
Вони піднялися сходами на третій поверх. Аарон відчинив двері їхньої кімнати, а Кевін запросив зайти, проте Ніл тільки похитав головою у відповідь. Він почекав, поки вони сховаються за дверима, перш ніж пішов углиб коридору, на ходу, включаючи телефон. Щойно замість заставки висвітився домашній екран, Ніл зателефонував до Ваймака.
— Я вже подумав, що він убив тебе і залишив гнити в канаві біля узбіччя, — замість вітання видав тренер.
— Поки що ні, — озвався Ніл. - Ми повернулися.
— Якщо комусь щось знадобиться, нехай дзвонять. Тримаю телефон при собі. Постарайся і ти бути на зв'язку.
- Добре, тренере, - дочекавшись, коли Ваймак покладе трубку, Ніл вимкнув телефон.
Оскільки він віддав зв'язок ключів Ендрю, йому довелося постукати, щоб потрапити до кімнати. Ніл відніс папку до спальні і витягнув сейф із шафи. Усередині лежав лише старий, пошарпаний лист. Ніл вклав його в папку і замкнув сейф. Повернувшись у вітальню, він виявив, що Метт чекав на нього, сидячи на підлокітнику дивана. Ніл витримав Бойда, що вивчав погляд, внутрішньо готуючись до неминучих питань і звинувачень, але, коли Метт заговорив, він запитав:
- Ти в порядку?
- В порядку, - машинально відповів Ніл.
— Просто щоб ти знав, я в це не вірю.
Ніл втомлено знизав плечима у відповідь.
— Напевно, тобі, в принципі, не слід вірити тому, що я говорю.
Метт пирхнув, надто напружено і придушено, щоб переплутати зі сміхом або хоча б смішком:
— Мені чомусь здається, що це найправдивіша річ із тих, що ти говорив за весь рік. Але, пам'ятай, Ніл: ми завжди поруч, якщо захочеш поговорити.
- Я знаю.
Ніла вкрай здивував той факт, що зараз він справді вірив своїм словам. Просто дивлячись на Метта, він розумів, що той прийме будь-яку правду, хоч би що він розповів. Неважливо, наскільки жорстокою чи неймовірною вона виявиться, Бойд повірить. Джостен знав, що не помилився, поїхавши до Івермору. Він зробив правильний вибір, залишившись із Лисами та розділивши їхні проблеми. Яка, до біса, різниця, як сильно його лякало власне відображення? Якщо це допоможе захистити їх від гніву та жорстокості Ріко, Ніл погоджується заплатити таку ціну.
Несподівано навіть для самого себе Ніл випалив:
— Ніколи не бував у Нью-Йорку.
Це зовсім не те, що він повинен був сказати або що Метт очікував від нього почути. І Бойд, як нічого не бувало, почав розповідати численні історії з відпочинку. Починаючи з неймовірно незручного знайомства братів з матір'ю Метта і закінчуючи шаленим, нестримним шопінгом Нікі. Метт покликав Ніла на кухню, щоб похвалитися величезними банками із зерновою кавою, які він купив у гарній місцевій кав'ярні. Для кави було вже пізно, але Метт втомився після перельоту, а Ніл все ніяк не міг розібратися з режимом. Ніл дістав фільтри з шухляди, а Метт почав перемелювати зерна.
Ніл якраз заливав воду в кавоварку, коли у двері постукали. Бойд виявився ближчим до виходу, тому пішов відкривати. Ніл не бачив гостя зі свого місця, проте, коли Метт відступив убік, запрошуючи всередину, у кімнату зайшов Хеммік. Він виглядав неушкодженим, але схвильованим і ніяк не міг приховати провину в погляді.
- Метт, слухай, тобі треба залягти на дно ненадовго. Ендрю щойно дізнався, хто ощасливив Кевіна синцем. Я намагався захистити тебе, тому що Кевін, справді, заслужив. Нагадав, хто сплатив заставу Аарона. Але я гадки не маю, чим це закінчиться. Ендрю не те, щоб дружити з людською логікою.
- Дякую за попередження, - подякував Метт.
Нікі перевів погляд на Ніла.
- Він послав мене за тобою.
— Що ти йому розповів? - Уточнив Ніл.
- Про тебе нічого, - Хеммік прибрав руки в кишені і ніяково змочився. — Він питав мене про інші речі: про суд над Аароном, про обличчя Кевіна, про Воронів. Розповів про те, що ми пройшли на Весняний, і про бійку на банкеті. Я не згадував, що ти не поїхав із нами до Нью-Йорка.
Кивнувши, Ніл повернувся назад до спальні. Він захопив пачку цигарок, прибрав її в задню кишеню джинс. Пов'язки Ендрю лежали під подушкою саме там, де Ніл сховав їх у листопаді. Побачивши їх Ніки скривився.
- Можливо, зараз не варто його озброювати, - запропонував Хеммік.
— Все буде гаразд, — кинув Ніл, прямуючи до сходів.
Ендрю чекав на сходовому майданчику, склавши руки на грудях і злегка спираючись на перила. Його погляд одразу ж упав на темну тканину у простягнутій руці Нілу. Мініард взяв їх, не сказавши жодного слова. Джостен уже бачив мигцем шрами Мініярда, але той все одно відвернувся, щоб одягнути пов'язки. Тільки коли рукави приховали їх, Мініярд ступив нагору, замість спуститися. Сходи уперлися в глухий кут, двері говорили: «Двері на покрівлю - тільки для технічного персоналу». Ніл очікував, що буде закрито, Ендрю пару разів грубо смикнув ручку, і замок полетів. Судячи з акуратних зрізів на самих дверях і рамі, Мініярд вже давно уподобав це місце. Нічого не питаючи, Ніл вийшов за Ендрю холодного пізнього ранку. З-за висоти вітер здавався сильнішим і вологішим: Ніл почав шкодувати, що залишив нове пальто всередині.
Ендрю підійшов до краю і окинув поглядом, що відкрився. Ніл підвівся поруч, насторожено подивившись униз. Висота не лякала, а ось відсутність будь-яких перил дещо напружувало, особливо враховуючи, що падати вниз цілих чотири поверхи. Ніл дістав пачку, вивудив із неї дві цигарки і підпалив їх. Ендрю затягся, а Ніл сховав свою в долонях.
Повернувшись до нього обличчям, Мініярд сказав:
- Готовий вислухати твоє пояснення.
— А ти не міг спитати це всередині, де тепло?
— Я на твоєму місці зараз не про холод хвилювався б. — Ендрю простяг руку до обличчя Ніла, але зупинився за кілька сантиметрів від шкіри. Мініярда цікавили не синці, він дивився у природні, не прикриті лінзами очі Ніла. — Це результат того, що я порушив свою обіцянку, або те, що ти стримав свою?
- Ні те ні інше.
— Розумію, у тебе було достатньо часу за моєї відсутності, щоб придумати чергову правдоподібну брехню, але, пам'ятай, я довірився тобі в листопаді. Тепер твоя черга в нашій грі, і ти не брешеш мені.
- Ні, ні інше, - повторив Ніл. - Провів канікули в Іверморі.
Не дивно, що після цих слів Ендрю насамперед потягнувся до пов'язки на вилиці. Аарон і Нікі не приділили їй уваги на тлі всіх інших бинтів та пластирів. А Ендрю провів із Кевіном надто багато часу, щоб не здогадатися. Підчепивши куточок пластиру, Мініярд рвонув його так різко, наче сподівався зняти Нілу половину обличчя. Той уже внутрішньо приготувався до спалаху гніву, але навіть вигляд нового татуювання не зміг похитнути мертвий спокій та абсолютну незацікавленість Ендрю.
— Це новий рівень дна навіть тобі, — констатував Ендрю.
— Я не погоджувався на це.
- Ти погодився поїхати до Івермору.
— Але ж я повернувся.
— Просто тому, що Ріко тебе відпустив, — поправив Ендрю. — Цього року справи у нас йдуть несподівано добре, а ваша взаємна ненависть у всіх на слуху. Ніхто не повірив би, що ти добровільно перевівся до збірної Алана посередині сезону.
Мініард притиснув пластир назад до щоки і з притиском пригладив його великим пальцем.
— Ти не мусив залишати Кевіна. Чи ти забув?
- Я пообіцяв, що він буде в безпеці, - нагадав Ніл. — Я не казав, що ходитиму за ним по п'ятах, як це робиш ти. Тож своє слово я дотримав.
- Але справа не в цьому, - вголос замислився Ендрю. — Ти вже згадав, що все це не стосується Кевіна. То чому ти поїхав?
Ніл не знав, чи зможе це сказати вголос. Від однієї думки ставало погано. Ендрю терпляче чекав. Переборивши нудоту, Ніл сказав:
— Ріко попередив, що якщо я не поїду, докторе Прусте…
Мініард швидко затиснув йому рота долонею, не давши закінчити фразу, і Ніл зрозумів, що вже оступився.
Ріко розповідав, що у Істхевені доктор Пруст практикував сеанси спеціальної терапії. І очевидно, що між просто грубим втручанням та насильством над особистістю дуже тонка грань. Моріяма ясно дав зрозуміти,що сам лікар готовий переступити цю межу, якщо Ніл не послухається. Ніл мав розуміти, чого варта обіцянка Ріко. Ненависть притупила страх, застиглий десь у венах, але сповнений нудьгою і байдужістю погляд Мініярда залишався, як і раніше, нестерпним. Ще кілька місяців тому Ендрю під пігулками сміявся з власного горя. А зараз йому було абсолютно начхати. І Ніл навіть не міг сказати, яка з цих крайнощів гірша.
Коли Джостен притих, Ендрю опустив руку.
— Ти робиш серйозну помилку, якщо вважаєш, що я потребую свого захисту.
— Я мусив щось зробити. Якби у мене був шанс зупинити це, а я навіть не спробував би, як я потім тобі в очі дивився? Як би я жив із цим?
- Твоя ранима психіка - твоя проблема, а не моя, - відрізав Ендрю. - Я пообіцяв, що ти переживеш цей рік. А ти ускладнюєш мені роботу, з дивовижним прагненням нариваючись на проблеми.
— Весь свій час ти наглядаєш за нами, — нагадав Ніл. — А хто доглядить тебе? Тільки не треба говорити, що ти сам із цим справляєшся, бо ми обоє бачимо, наскільки херово в тебе виходить.
- У тебе серйозні проблеми зі слухом, - упевнено підсумував Ендрю. — Можливо, надто багато м'ячів прилетіло до голови. По губах читати вмієш?
Мініярд показав пальцем на свій рот, промовляючи слова навмисне розбірливо:
— Наступного разу, коли хтось прийде за тобою, просто відійди в бік і дай мені спокійно вирішити цю проблему. Ти зрозумів мене?
— Якщо це означає втратити тебе, то ні, — без вагань відрізав Ніл.
- Я ненавиджу тебе, - буденним тоном кинув Мініярд. Він востаннє затягнувся глибше і викинув недопалок з даху. — Ти повинен був стати побічним ефектом моїх пігулок.
- Я не галюцинація, - незворушно заперечив Ніл.
- Ти суцільне божевілля, - уточнив Ендрю. - Іди. Я хочу побути на самоті.
- У тебе мої ключі, - нагадав Джостен.
Ендрю дістав зв'язку і від'єднав від брелока ключ від машини. Замість повернути власнику, Мініярд запустив їх слідом за сигаретою. Ніл нахилився і подивився вниз, щоб зрозуміти, чи не прибили вони якогось випадкового пішохода. Ключі нешкідливо ляснули об тротуар. Випроставшись, Ніл перевів погляд на Ендрю.
Той не подивився у відповідь, але сказав:
- Більше не в мене.
Ніл відкрив рот, в останню секунду передумав і мовчки розвернувся. Спустившись униз сходами на перший поверх, він вийшов через скляні двері. Ключі приземлилися далі, ніж він очікував, хоча сонячне світло, блискуче на металевих гранях, зробило їх легкою знахідкою. Ніл підхопив їх із землі, помітивши за півметра викинутий недопалок Ендрю. Від удару підпалений шматочок попелу вилетів, але сам недопалок все ще тлів, пускаючи тонку нитку диму.
Мініярд спостерігав за ним зверху, як і раніше, стоячи на краю, ніби збирався стрибнути. Ніл так і не зрозумів, навіщо це зробив. Він підняв недопалок з тротуару, затис його між губами і, спіймавши погляд Ендрю, знущально відсалютував йому. Мініярд розвернувся, зникнувши з поля зору. Ніл відчув задоволення, хоч і не був до кінця певен чому. Впустивши недопалок і загасивши його черевиком об землю, Джостен попрямував назад у будинок.
Коли Ніл повернувся, Метт сидів на дивані. Кава вже заварилася, і чашка гарячого напою чудово відігрівала змерзлі пальці. Проходячи мимо, Бойд окинув його уважним поглядом, мабуть, намагаючись відстежити нові синці. Ніл акуратно приземлився на диванну подушку, вдихаючи аромат гарної гарячої кави.
- Так на чому ми зупинилися? - спитав Ніл.
Замислено зітхнувши, Метт продовжив розповідь із того місця, на якому закінчив. Він описав, яким чарівним може бути снігопад у Центральному парку і те, як відбувається відлік до Нового року на Таймс-Сквер. Ніл прикрив очі, слухаючи і намагаючись уявити все це. Йому хотілося бути там із ними. Він не збирався засинати, але обережна спроба витягнути чашку з рук миттєво розбудила. Щойно уникнувши удару, Метт підняв руки, намагаючись заспокоїти Ніла.
— Ей, це лише я.
Кава в чашці давно встигла охолонути, а освітлення здавалося якимось дивним. Ніл подивився у вікно, потребуючи побачити небо, але жалюзі були щільно зачинені. Він дозволив Метту забрати кухоль і став на ноги, як тільки той відійшов. Ніл перетнув кімнату настільки швидко, наскільки це дозволяло побите тіло і смикнув за шнурок, відкриваючи жалюзі. Сонце вже сіло, але небо ще не встигло остаточно потемніти. Ніл не міг зрозуміти, захід сонця він бачить чи світанок.
Притиснувши долоню до скла, Джостен запитав:
- Який сьогодні день?
Метт відповів цілу вічність, повільно видавлюючи слова:
- Сьогодні вівторок.
Значить, за вікном сутінки. Ніл проспав лише кілька годин.
- Ніл, - обережно покликав Бойд. - Ти точно в порядку?
— Втомився сильніше, ніж думав. Піду, мабуть, ляжу раніше.
Похмуре вираз обличчя Метта промовистіше за слова говорило про те, що він ні краплі не повірив у цю відмазку, але зупиняти Ніла не став. Джостен щільно зачинив за собою двері спальні і приступив до хворобливого, кропіткого процесу перевдягання. Закінчивши, він спітнів і здавлено дихав крізь стиснуті зуби, намагаючись вирівняти дихання. Ніл стиснув руки в кулаки, щоб хоч трохи вгамувати тремтіння в пальцях. Після численних спроб залізти до себе на ліжко, він виразно зрозумів, що тепер його ще й нудить. Збитий режим та повний спектр приємних відчуттів заважали заснути. Ніл натягнув ковдру вище і постарався просто ні про що не думати.
