(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Частина 2
------------------------------------------------------------------
***
------------------------------------------------------------------
Я знав, що моя рука ніколи не відпустить її руку.
Я знаю, що скував себе вічними кайданами прихильності.
------------------------------------------------------------------
***
------------------------------------------------------------------
Коли пальці почали кровоточити, а одна зі струн порвалася - він зупинився.
Та що цей біль в порівнянні з тим, що був у нього на серці? Біль, який не розпишеш на сторінках книги і не розкажеш навіть найдорожчій людині. Не розкажеш навіть Чарлі.
"Точно, Чарлі!" - подумалося йому і він одразу побіг скоріш одягати своє чорне шерстяне пальто, а потім хутчіш вибіг на вулицю.
Ох, свіже повітря! Цей вечірній запах дурманив його, чимось приваблював і заставляв хоч на мить видихнути з полегшенням.
Навкруги було тихо, де-не-де світилися маленькі вогні вуличних ламп, а головне - нікого не було. Ані душі. І він з легким подихом пішов уперед.
Бар, де вони частенько сиділи з Чарлі був недалеко від його будинку. Те місце містило в собі англійський стиль, мабуть, 90-х.
Всередині, як тільки зайдеш, одразу побачиш сходинки вниз, а коли спустишся - тебе зустріне бармен. Вас розділятиме тільки барна стійка та особисті розмови, звісно, якщо добряче не напитися.
Едвард спустився вниз і застав свого друга Чарлі. Він сидів і потягував ром, дивившись у нікуди.
- Чарлі... - прошепотів він.
Цього було цілком достатньо, щоб Чарлі звернув на нього увагу.
- Друже! - вигукнув він. - Бармен, налийте нашому дорогому гостю чудовий віскі, який у вас тільки є!
Едвард лише на це усміхнувся, присів поруч з другом і чекав поки його стакан буде наповнений алкогольним напоєм.
Чарлі виглядав, як завжди: радісно. На ньому була одягнута матова куртка, штани кольору хакі, а під курткою, яка була розщеплена - бежевий светр.
Його сіруваті очі дивилися прямо на Едварда, а інколи споглядали в сторону бармена.
Недавно каштанове волосся обсипали сірі волоски. Ох, ця старість! Завжди приходить не тоді, коли треба.
- Ну, що, друже, як ти себе почуваєш?
- Непогано, Чарлі.
- Це хоть щось.
ВИ ЧИТАЄТЕ
(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Bí ẩn / Giật gân------------------------------------------------------------------ Ця кімната була наповнена холодом і невгамовним смутком. Навіть, якщо постаратися його прогнати, просто відкривши дверці балкону, то нічого не вийде. Неначе домовик, він залишився...
