(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°

Частина 8

(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Частина 8
Історія Чарлі.
------------------------------------------------------------------
***
Я скуштував отраву сьогодні вранці зі смаком гіркоти і зради.

***
------------------------------------------------------------------
Після того, як Чарлі попрощався з Едвардом, його знову зловила хвиля нудоти в душі. Він не хотів, щоб Едвард знав правду про нього, про його минуле та й взагалі про справжнього Чарлі, а не того брехуна, який цілодобово усміхається і крутиться навколо Едварда. Але, якби не знайомство з ним, то чи стояв би він тут зараз?
------------
Чарлі завжди був в центрі уваги, мав багато друзів, користувався великою популярністю у дівчат, але... Ніхто, мабуть, ніколи не скаже, що ж насправді приховується за цією ширмою лицемірства і неправди, де все охоплено брехнею і тільки нею! Коли Чарлі зустрічав своїх так званих "друзів", він задихався. Навіщо їм щось розповідати? Чарлі говорить про те, що від нього хочуть почути і побачити, але це означає, що... Він сам себе вплутував у ці тенета брехні, які з кожним разом затягують його тіло міцніше, а згодом він вже ніколи не зможе вибратися із того криваво-червоного павутиння. Він сам загнав себе в пастку.
Але ось, на черговій зустрічі зі своїми друзями, він побачив юнака, який тихенько читав книгу на підвіконні: його волосся плавно гойдав вітер, а карі очі зосереджено читали кожнісеньке слово з книжки.
"Невже така цікава книга?" - подумав Чарлі.
І тоді він вирішив першим заговорити з Едвардом, але, як виявиться потім, він пожаліє про це сотні разів!
Едвард з ним був надто холодним і Чарлі зробив висновок, що книгоман такий же, як і він - самотній і замкнутий. Тільки тоді він почав заздрити йому, адже той не приховував своє справжнє обличчя, а Чарлі постійно носив маски, за які ж потім і розплачувався.
Кожний день в його душі грала одна і та сама пісня, яка складалась із усмішки-заспіву та лицемірство-приспіву.
Він втомлювався від життя, а найбільше - від себе, тому доволі часто займав свій вільний час в барі, де сидів до темної ночі. Бар називався "Lupin". Чарлі добре пам'ятав той день, коли вперше наткнувся на це місце і вперше скуштував алкоголь. Тоді йому хотілося добряче напитися, щоб втамувати свої думки. І потім він таки щось знайшов... Після закінчення нудних лекцій, він не пішов додому, як зазвичай, а звернув в іншому напрямку, таким чином, вийшовши в центр міста. Там, ближче до самого центра, він застав відкриття якогось нового закладу. І саме цей заклад став для Чарлі, ніби спорідненою душею, де він з легкістю знімав із себе фальшиві маски. Коли цей бар тільки-но відкрили, то трошки було паскудно, бо Чарлі одразу помітив, що тут є багато недоробок, але це лише його відкриття, тому він не сильно розчарувався. Він підійшов до барної стійки, а оскільки стільців ще не привезли, то доводилось просто стояти. Тай алкоголю, правду кажучи, було небагато. У такому випадку Чарлі замовив собі звичайний ром із содовою.
Бармен, який займався приготуванням його алкогольного напою, був тут сам, бо, мабуть, ще не набрали людей.
- Я перепрошую, - ввічливо поцікався Чарлі. - А чому ви тут зовсім одні?
- А, ну, - обернувся до нього бармен. - Розумієте, цей бар був відкритий за мої власні кошти і я поки що не дуже хочу наймати працівників. А самому, якщо чесно, теж добре. Зовсім скоро я трохи зміню це місце.
- Он воно що. Тоді зрозуміло, - усміхнувся Чарлі.
Відтоді Чарлі приходив сюди кожний день і ніколи не помічав, щоб сюди хтось приходив окрім нього. Тут і справді нікого не було. Спочатку Чарлі це здавалося дивним, але згодом йому це сподобалося і він відзначив це, як своє особливе місце.
Проте зовсім скоро тут буде іще одне поповнення.
І ось він знову сидіть там один, заливаючи свій біль алкоголем. Бармен виконував свої звичні обов'язки, а Чарлі випивав віски із содовою, дивлячись на пусті стільці, допоки він не почув доволі йому знайомий голос:
- О, і ти тут! - гукнув Едвард, сівши біля нього. - Довго сидиш?
- Достатньо, - сухо відповів Чарлі.
- Ого, чомусь я тебе не впізнаю. Ти такий завжди веселий і в центрі уваги, а тут зовсім інша людина.
Все - остання крапля його терпіння закінчилася. Йому все це набридло! Як... Як він це зрозумів!? Навіть, коли він був у такому стані - то всім було наплювати. Ніхто ніколи нічого не помічав, а тут якийсь виродок, який спочатку зацікавив Чарлі, показує себе всезнайкою!? І в пориву гніву, яка накопичилися в його душі, він зірвався на нього...
- Досить! - крикнув на нього Чарлі. - Задовбали вже!
І, мовчки підвівшись з крісла, він покинув бар.
А Едвард продовжував сидіти там, кліпаючи очима. Він не розумів ще до кінця, що відбулося, але... Чарлі був тут зовсім іншим, ніби тут він один, а в училищі - зовсім інший.
Коли Едвард хотів відпочити після тяжкого репродуктивного дня, він також наткнувся на цей бар і його також здивувало те, що тут було занадто тихо, допоки він не побачив Чарлі. І усмішка на лиці в Едварда переросла в подив.
"Це... Чарлі?" - подумки сказав він. Але перед ним буквально повстала зовсім інша людина. Він сидів на стільці весь заглиблений в себе: в одній руці тримав стакан з-під алкоголю, а іншою притискав до лоба пальці і повільно рухав ними в різні сторони. Вигляд у нього був паршивий.
"Невже того Чарлі, якого я зустрів вперше, був не зовсім він?" І після цього він збагнув, чому його так розлютило, коли Едвард відзначив, що він такий життєрадісний. А це означало, що йому самому не до вподоби, яку роль доводиться йому виконувати.
"Он як, тепер я все зрозумів." А після цього він обернувся до бармена і зробив своє замовлення.
Чарлі вийшов із бару і пішов у сторону свого дому.
Тоді він ще був студентом: навчання платили його батьки, але, він волів би ніколи не повертатися у це пекло. До місця, де постійно пахне алкоголем, сигаретами і на додачу ще й противним гормонним запахом.
Як же гидко!
Як тільки Чарлі переступає через поріг своєї хати, то одразу перетинається поглядами зі своєю матір'ю. Розпочинається пекельне комбо: погляд, рот, матюк! І все по колу... Конфліктна атмосфера з ароматом лайки. Вона, як завжди стоїть із чортовою пляшкою горілки і пронизує до самих кісток своїм противним поглядом!
А вигляд їхнього будинку? Тут взагалі треба промовчати... Нестерпний сморід давно не викинутих пляшок з-під алкоголю; всюди розкидані обгортки від цукерок; морепродукти до сих пір стояли на столі, та вони вже й, по правді кажучи, давно вийшли зі строку споживання!
І вона стоїть і дивиться на нього... Такими ж карими очима, як і в нього, що він ненавидів найбільше!
Він ненавидів себе, бо завжди, як дивився на себе в дзеркало, бачив її образ в свої голові. Вона, ніби ланцюги, які з кожним разом охоплюють твоє тіло, а в голові, немов плівка, заїдають її гидкі слова. Недивно, що батько покинув її, а ще, як виявилося, в нього був страшний брат, хоча він так про нього нічогісінько не знає...
Ось вона стоїть перед ним у своїй старій, просоченим запахом сигарет та перегару, нічній сорочці.
- Де ти був? - запитала вона його.
- З другом зустрівся, - відповів їй Чарлі, не дивлячись у її бік.
- З другом!? - вона засміялися тихим і злим сміхом. - В твоєму оточення одні лицеміри, синку мій!
Тоді мати легенько підійшла до нього та обійняла його за шию. І він відчув, ніби ці руки ось-ось мали його задушити. Було так нестерпно. Він її так добре відчував: як вона намагається своїми висловами зруйнувати його самого і повністю переробити у власну, зручну для неї маріонетку.
- Бачиш, ти нікому не потрібний, - її слова роз'їдали його душу. - У цьому світі тільки ми з тобою.
Вона продовжувала говорити ці жахливі слова, що завдали йому стільки болі, але вмить він згадав про Едварда. Хоча вони не так сильно спілкувалися, але... З ним він по-справжньому радів і відчував себе живим. Раптом, він щось відчув, ніби хтось перемкнув в нього надто важливий вимикач...
- Не порівнюй мене зі собою! - Чарлі сильно відштовхнув від себе матір, через що вона дуже боляче вдарилася об стінку передпокою.
- Ох, боже, що я накоїв...
Він не міг більше на це дивитися, як і не міг більше там бути.
Раніше, в нього було співчуття до своєї матері, але зараз йому гидко до неї навіть доторкнутися.
Усе його життя - це брехня! Все, що його оточує - це фальш! Ніби, це все - сон, а він, втомлений його герой, скоро прокинеться. Мабуть...
Його друзі - лицеміри. Матір його використовує і, ніби хоче заволодіти ним і...
Раптом у його голові майнула думка про Едварда, а точніше дивне і погане передчуття щодо нього.
Тому він подумав, що повинен обов'язково його провідати. І ще йому здалося, що Едвард був єдиною людиною хто по-справжньому його цінував. Йому було байдуже чи є в нього зв'язки, чи який авторитет він там має. Едвард просто його цінував і ті моменти, що проводив разом із ним. Від цього Чарлі був щасливий, адже в цьому жорстокому світі є хоча б одна людина, яка не просить від нього нічого взамін.
Коли Чарлі вибіг із-за двору свого будинку, він зустрів своїх товаришів, які сказали, що якраз йшли по нього, щоб запросити його випити разом із ним. Чарлі погодився.
Та згодом, коли він проводив з ними час, він знову згадав про Едварда і мало не спричинилася бійка, коли той дізнався, які плітки насправді говорять про його друга Едварда ці нікчемні лицеміри. Після цього випадку, вже один із хлопців, на ім'я Джон, ласкаво погодився провести його до будинку Едварда і він виконав свою обіцянку.
Але картина, яка на нього згодом чекала - його ошелешала. Його друг намагався піти з життя! І так легко про це говорив, ніби він робив це не вперше...
Тоді Чарлі зрозумів, що ж насправді їх притягувало одне до одного - спільна історія життя. Вони перепліталися через кожну сторінку їхньої історії, але... Чарлі вирішив приховувати правду свого гіркого життя.
- З тобою все гаразд? - запитав його Едвард.
- Так, все добре. Ти б краще за себе подумав, самогубцю мій милий!
- Облиш, - відмахнувся від нього Едвард. - Я лише звичайнісінький ідіот.
Чарлі вдихнув із полегшенням.
- Друзі?
- Друзі, - Едвард усміхнувся. - Хоча навіщо ти це питаєш? Ми з тобою і так непогано ладнаємо. Принаймні я відкрився тобі більше, ніж будь-кому.
- Правда? - запитав його Чарлі, підперши рукою своє підборіддя. - Невже ти справді так вважаєш?
- Ой, та помовч! Може, вип'ємо?
- Я тільки за, друже мій.
Після цього бар "Lupin" став для них особливим місцем, де б вони могли відкриватися одне одному. Кожної п'ятниці, тут увечері, Едвард спускався вниз зі сходинок цього бару, де на нього вже чекав усміхнений Чарлі, але водночас і сумний. Так, той хлопець продовжував ховатися під маскою веселощів та доброти, хоч і не завжди був таким, але чомусь йому було так комфортніше. Мабуть, просто не хотів, щоб Едвард знав правду про його минуле, але інколи йому так хотілося розповісти про це.
----------
Едвард став для нього єдиним другом, який не використовував його та не оточував його брехнею. Та зараз Чарлі знав до кого звернутися, щоб домогти товаришу.
Отож, після того, як вони попрощалися Чарлі оминув кіоск, направляючись до поліцейського відділку.