(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°

Частина 14

(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Частина 14

------------------------------------------------------------------
***
Не тулись до стін будівель, щоб уберегтися від дощу. Тебе там наздоженуть найбільші краплі, які падають із дахів...
***
------------------------------------------------------------------
Після домовленості про наступну зустріч Едвард і Чарлі покинули приміщення. Вони вирішили по дорозі зайти в бар. Все одно Джулію затримають ще на кілька годин, тому часу у них було предостатньо.
Отож, коли обидва завернули за кут галереї, Чарлі пошепки, ніби з якоюсь обережністю, запитав в Едварда.
- Ти готовий почути правду про яку згодом дізнаєшся?
- Ти це про що? - поцікавився Едвард.
- Я про нинішню нашу справу. Хоча ти знаєш уже дещо, але не до кінця.
- Тобто в деталях?
- Саме так.
Едвард на мить занурився в себе, очі потемнішали - він задумався. На лиці знову заграла усмішка і він сказав.
- Витримаю! - він усміхнувся. - Я знаю, що правда буде гірка, але я повинен дізнатися все, що було насправді.
- Ну, тоді гаразд, - Чарлі усміхнувся у відповідь. - А щодо бару... недалеко від галереї відкрився новий. Кажуть, що там чудово.
Едвард жахнувся і, ніби з насмішкою відповів.
- Як ти можеш, Чарлі, зрадити наш бар!?
- Ах ти, негіднику! - Чарлі стукнув його в плече і розсміявся ще сильніше. - Ніколи не зраджу те, що по-справжньому ціную.
- Але... Ти йдеш до іншого місця, зраднику!
- Ну, годі тобі, Едварде!
Вони обидва розсміялися.
---------
Бар, про який говорив Чарлі, справді розташовувався недалеко від галереї. Коли вони майже підходили до місця, Чарлі дістав свій мобільний телефон і відправив повідомлення для Джулії. Точніше, написав, де можна їх буде потім знайти, щоб їй не довелосся їх шукати бозна-де. Після цього вони перейшли дорогу і стояли прямісінько біля дверей нового бару.
- Все ще не можу повірити в те, що ти зрадив наше місце, - Едвард продовжував все-таки насміхатися над Чарлі.
Насправді, дражнити свого друга йому подобалося ще з часів коледжу, адже тоді у Чарлі з'являється така реакція, як у малої дитинки, коли з її рук забрали цукерку.
- Та годі тобі вже! - із певним роздратуванням відповів Чарлі. - Бо зараз отримаєш на горіхи!
- Мовчу, мовчу, - Едвард поглянув на двері, а потім на Чарлі. - Ну, то що? Ходімо, друже мій!
- Йди вже, - штовхнувши Едварда наперед, промовив Чарлі.
Двері відкрилися зі сильним скрипом. Вони почали роздивлятися... Бар справді був незвичним. Якщо сказати точніше, то це був не бар, а копія якогось розкішного готелю. Бо перше, що кидається в око - так це дорогий інтер'єр. Стіни покриті якоюсь незвичною, але приємною на погляд фарбою, такий собі сіро-коричневий колір. Частина стінки, яка розміщувалася біля вікна, була обставлена шафами з книжками і з якимись, мабуть, надзвичайно важливими документами для бару. Біля вікна стояв стілець, а на підвіконнику була попільничка (напевно - це місце для курців). А ще тут повсюди були коври, тому біля входу висіла табличка, де зазначалося, що потрібно знімати свої туфлі, як тільки зайдеш усередину. Трохи далі від поличок і шаф розташовувалася барна стійка зі стелажем дорогого алкоголю. Біля стійки стояв бармен і витирав стакани з-під коньяку. Чарлі лише поглянув на Едварда зі сумом на обличчі.
- Ох, бідні мої грошенята...
- Сам сюди захотів прийти, тому не жалійся.
- Який ти жорстокий, Едварде. Прояви, хоть крапельку співчуття... - він знову поглянув на Едварда, а потім його погляд прикувало до місця біля вікна. - Пішли туди, - вказав він пальцем у сторону для курців. - Я хочу запалити.
- Ходімо, - відповів Едвард і вони рушили до того місця.
Чарлі одразу ж заліз на підвіконня і присів. Дістав з кишені своїх штанів нещодавно куплену упаковку сигарет і запалив. Потік диму повільно почав заповнювати бар і не тільки: коли Чарлі підніс цигарку до рота, дим заповнював його блондинове волосся, хоча, сидячи біля вікна, воно здавалося білим.
Так воно виблискувало на проміннях сонця із вікна, що почало потроху приваблювати клієнтів, які перебували в барі.
Едвард, побачивши таку картину, лише мовчки присів біля свого друга і також запалив. Його улюблені чорні сигарети від фірми "Sobranie"... У них був чудовий присмак табаку з деякою перчинкою, що так подобалося Едварду. А також тому, що це дуже личило до його особливого образу - чорний одяг, твердий погляд.
- Коли повинна прийти Джулія? - перший розпочав розмову Едвард.
- Буквально через годину.
- Що ж, замовимо по стаканчику?
- Авжеж.
Докуривши свої сигарети, вони водночас зістрибнули із підвіконня і підійшли до стійки бару. Бармен, який побачив, що до нього підходять нові клієнти, ввічливо усміхнувся.
- Що бажаєте, панове?
- Нам, будь ласка, подвійне віскі, - відповів Чарлі.
- Лід додати?
- Не сміши мене, який лід? - відмахнувся Чарлі.
Бармен прийняв замовлення і зайнявся приготуванням спиртових напоїв.
- Я тут помітив, - підключився Едвард. - Цей бар - райська місцина, порівняно з нашим місцем.
- Чому ти так вважаєш?
- Ну, тут, ніби все так ніжно і мило, багато людей і приємна атмосфера, а від нашого бару віє тільки холодом... Хоча - там спокійно, там наша історія і думки, але... - хотів договорити Едвард, але його думку продовжив Чарлі.
- Але - це наше місце, друже. Ми єдині, хто відвідує той бар. То наша, ніби друга домівка.
Едвард просто кивнув на це, погоджуючись із думкою Чарлі.
Після цього їм подали їхнє замовлення. Вони зробили кілька ковтків. У грудях заграло приємне, знане їм обидвом, тепле відчуття. Алкоголь зігрівав, балачки доповнювали теплоту, а музика підсолоджувала приємну та ніжну атмосферу. Вони ще так посиділи кілька хвилин, допоки з телефона Чарлі не почувся звук вібрацій.
- Мабуть, Джулія, - сказав Чарлі і, піднявшись зі стільця, вийшов, щоб відповісти на телефонний дзвінок, залишивши Едварда самого.
Отож, Чарлі відійшов, а Едварда почали докучати нав'язливі думки. Одна його частина хотіла дізнатися правду, а інша кричала йому про те, що це може завдати йому тяжкої болі. Він справді вже пережив достатньо болі, щоб зараз ось так просто здатися. Едвард хотів якнайскоріше дізнатися правду, якою б вона не була. Але пережиток всього... не давало йому повноцінного відчуття спокою. І він... почав згадувати абсолютно все: їхні розмови з Чарлі, їхнє місце, де кожний з них виливав одне одному душу. Про те, як Чарлі завжди був готовий йому допомогти, і як Джулія, яка не до кінця могла зрозуміти почуття Едварда, також допомагала йому.
Дощ, який почав перетворюватися на зливу, додавали йому сили і розуміння того, що все, що зараз з ним відбувається, перенести одному не легко, але в нього є люди на яких він може покластися. Едвард намагався детальніше зосередитися на своїх думках, краще роз'яснити ситуацію, але все, що він міг зараз зробити - так це тільки міцно притиснути свій стакан у руці, віддаючи йому всю свою біль і переживання. Він ледве стримував свої справжні емоції. Едвард волів би закричати, може, так йому би стало краще, але розумів, що зробити це він просто-на-просто не міг.
За вікном було чути, як почав накрапати сліпий дощик. У душі знову заграв спокій...
Едвард усміхнувся і відкинув голову назад, насолоджуючись цим приємним і ласкавим звуком. Потім він відчув, що його щось лоскоче. Він відкрив очі і побачив перед собою трішки змоклого Чарлі.
- Ну, що там? - запитав Едвард, повернувшись у звичне положення.
Чарлі присів, взяв до рук стакан, зробив кілька ковтків і відповів.
- Вона каже, що прибуде за хвилину.
Едвард також зробив ковток напою.
- Слухай, Чарлі, мені цікаво, до чого ця справа до нас приведе і, що на нас чекатиме далі?
- Мені також, друже, мені також. Але, хай там як - ми завжди будемо разом, - він усміхнувся.
- Ну... Це важко сказати. Може, я тебе кину десь у лісах.
- Знову наді мною смієшся?
- Можливо.
- Сьогодні якийсь день насмішок, - відповів Чарлі з ноткою скорботи.
- Ну, все, все, я мовчу.
Коли за вікном почалася справжнісінька злива, двері бару відчинилися з пронизливим скрипом. Біля входу стояла Джулія. Вона одразу почала шукати очима чоловіків і таки знайшла. Вони ще сиділи за барною стійкою і безтямно випивали свої алкогольні напої. Підійшовши до них, вона зробила замовлення.
- Мені, будь ласка, ром з колою. Хочу розслабитися, - сказала вона бармену, присівши. - А для вас є цікавенька новина, - Джулія поглянула в бік Едварда і Чарлі.
Едвард поглянув на неї, зразу прочитавши на її хвилюючиму лиці тривогу... Вигляд у неї був не найкращий. Він одразу зрозумів, що сюди вона бігла і... вже достатньо промокла. Її одяг прилипав до її грудей. Біля очей стікали краплини дощу... Вигляд був такий, що людина, яка її не знає, мабуть, би подумала, що вона ось-ось заплаче. На таке Едвард тихо усміхнувся і зашарівся - він подумав, що вона зараз виглядає достатньо милою. Він припер ліктем до підборіддя і з усмішкою запитав.
- Ну, яка в тебе для нас цікавенька новина, мила моя?
Сказати, що в цей час Чарлі був в шоці - це нічого не сказати. А Джулія, яка на хвилинку увійшла в ступор... зразу після цього миттєво зреагувала і дала такого добрячого стосуна в потилицю Едварда.
- Боляче... - сказав Едвард, гладучи свою потилицю.
- Заслужив, - мовила Джулія, а потім прокашлявшись продовжила: - Зараз все про все дізнаєтесь.