(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°

Частина 9

(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Частина 9

------------------------------------------------------------------
***
Якщо кара згодом звалюється на борця за справедливість, зло залишається непокараним.

***
------------------------------------------------------------------
Міліцейське відділення розташовувалося недалеко від кварталів того бару, де Чарлі з Едвардом частенько любили посидіти.
Отож, Чарлі запланував зустріч з доволі цікавою особистістю. Її називали Джулією. Вона була ще молодою, але її навички, її холодний розум і твердий погляд не раз змушували людські серця битися із шаленою швидкістю, хоча - це було радше захоплення, аніж здивування. "Молода, але з великими амбіціями" - ось що про неї говорили дорогі колеги, яким не раз доводилося з нею працювати.
Кажуть вона не одну справу зуміла розкрити. Деякі порівнювали її з прекрасним і жорстоким дияволом; інші ж, начитавшись детективних романів, після чого ставали божевільними фанатами Шерлока Холмса, порівнювали її саме з ним - найкращим детективом століть.
Коли Чарлі перетнув поріг відділення, тут, як і завжди, вітала одна і та сама атмосфера - хаос. І цей хаос подобався Чарлі, адже він чудово усвідомлював, якою владою наділена ця сила.
Доходячи до поверху реєстрації, він побачив, як молодий юнак з неймовірною швидкістю перебирав документи. Він виглядав достатньо заклопотаним. Його точність і швидкість говорили замість нього: ось, який я сумлінний. Але Чарлі помітив ще дещо, а саме колір його очей. Таких зараз рідко зустрінеш; точніше - людей, які мають гетерохромію. Праве око було карим, а ліве - голубим. Це гармонійно компонувало з його русявим волоссям.
Загалом, після цих роздумів йому спала ще одна думка: "Стажер мабуть", - відмітив про себе Чарлі.
- Ей, хлопче, - гукнув Чарлі юнаку. - Як звати?
- Дозвольте відрекомендуватися, сер! - мовив він. - Я Джон, стажер. Чим можу бути корисним?
- Мені потрібна Джулія Пакерсон, юначе, знаєш таку?
- А, так, вона зараз у своєму кабінеті, - відповів хлопець і знову продовжив перебирати свої документи, зовсім не помічаючи Чарлі, який ще не збирався завершувати цей діалог:
- Давно тут працюєш?
- Ну, - він відволікся від роботи. - Мабуть, зо місяць.
- Он як.... - промовив Чарлі, причому тримаючи довгу паузу. - У тебе так від природи? - він вказав на його очі. - Чи від когось успадкував?
На обличчі хлопця миттєво погасла посмішка. Видно, що йому було це неприємно.
- Так, з народження.
- Справді? Цікаво, цікаво. Ну, що ж, мені пора, хлопче. Дякую за інформацію.
Хлопець ще довго кліпав своїми очима, не розуміючи, що тільки от трапилось... А Чарлі ж попрямував далі, літаючи у власних думках.
Джулія Пакерсон. Не щодня зустрінеш таку дівчину, якщо, звісно, пощастить.
Можливо, їхня зустріч була подарунком долі, а, можливо, ця зустріч принесе за собою ще багато і багато проблем, але на даний момент те все неважливо. По дорозі до кабінету йому згадалась перша зустріч.
----------------------
Був ранковий прохолодний дощовий день. Чарлі якраз повертався із бару й ближче до автобусної зупинки побачив дівчину, яка намагалася сховатися від дощу. Вигляд у неї був не найкращий. Напевно, поверталася з якої-небудь вечірки, що було видно з чорного плаття з блискітками та пару чорних туфлів з високими підборами у руках. А, якщо ще й судити по її ходьбі, то можна було легко здогадатися, як ті її кляті підбори добряче натерли.
Чарлі не міг довго на це дивитися, тому він ще декілька хвилин постояв на протилежному боці зупинки, а потім підійшов до неї і люб'язно запропонував їй кілька пластирів.
- Ось, пані тримайте, - мовив юнак і, простягнувши їй пластир, продовжив. - Це не так допоможе, але вам стане значно легше.
- Дякую, - з усмішкою на обличчі відповіла вона. - У вас зараз такий вигляд, неначе вам за сорок. - з якоюсь певною лукавістю промовила вона, ніби насміхаючись.
- Е, ні, мені лише тридцять два. Я, як то кажуть, ще в розпалі сил, хоча мій вигляд говорить протилежне. Мене звати Чарлі, міс, - сказав він, легенько схиливши перед нею голову.
Вона знову засміялася.
- А я Джулія. Мені двадцать. Працюю у відділку криміналістики.
- Ого, постривайте, - з великим подивом запитав Чарлі. - Але ви ще зовсім юні!
- Так, це справді так. Можна сказати - мені просто пощастило, напевне. До речі, - вона простягнула свою візитку. - Якщо потрібна буде моя допомога - звертайтесь.
Проте вже через мить, після їхньої короткої розмови, під'їхав потрібний їй автобус. Вона попрощалася з Чарлі та, хутко застрибнувши всередину, поїхала.
Лише зовсім згодом Чарлі дізнався про неї в просторах інтернету і був глибоко шокований тим, що побачив. Про неї багато хто писав і всі вони зазначали її неабиякі здібності й досягнення.
Тому після того, як Едвард розповів йому про Ніколь, Чарлі добре знав, до кого може звернутися.
--------------------
Піднявшись східцями на четвертий поверх, він повернув у кадри криміналістики і постукав об дерев'яні двері.
- Можна зайти? - запитав він. - Це я - Чарлі. Пам'ятаєте? Ми раніше з вами зустрілися на автобусній зупинці.
- А, так, заходьте, звісно.
Він зайшов.
Джулія якраз сиділа в кріслі біля вікна і намагалася підпалити собі сигарету. На ній був одягнений білий шовковий костюм, а під костюм - темно-чорна сорочка. У правій руці вона тримала запальничку, а ліва рука була розташована на ногах, що були схрещені одна з одною. Її погляд був зосередився на Чарлі. Вона буквально обпалювала його своїми темно-карими очима, тримаючи сигарету у губах. Її довге і густе чорне волосся виблискувало на світлі нічної лампи, а кілька пасм волосся торкалися її плечей. Вигляд у неї був серйозний, але, як завжди, зосереджений.
- Що тебе привело сюди? - поцікавилася Джулія.
- Мій друг, Едвард, недавно втратив свою кохану і дуже тяжко це пережив. А через деякий час, коли я вважав, що він її відпустив, прийшов до мене й сказав, що насправді її вбили. А зараз він намагається це з'ясувати.
Після того, як Чарлі закінчив свою коротку розповідь, Джулія повільно піднялася із свого крісла і ввесь сигаретний дим випустила прямісінько на нього.
- Ей, ти чого це раптом? Я щось не те сказав?
- Ні, дорогенький мій, справа не в цьому, - вона ще раз потягнула дим. - Це вже не перший випадок. За цей тиждень до мене звернулися з такою розмовою, як ти - троє. Вже не знаю, що й думати. Я працювала з багатьма матеріалами, але цей випадок поступово заводить мене в глухий кут. І мені здається, що я збожеволіла.
Таку відповідь він не очікував. Чарлі гадав, що після цієї розмови вона тільки з нього посміється. Але ж ні, навпаки - її погляд закам'янів. Вона не жартувала. Невже все настільки серйозно? І ще... Виявляється, що Ніколь - це один з тих випадків. А найцікавіше те, що, якщо це вже сталося, то, чому міліція про це мовчала? Ні, така відповідь його не влаштовувала - він повинен дізнатися більше.
Чарлі якраз хотів дещо запитати, але Джулія його випередила.
- Я би хотіла зустрітися з цим Едвардом, якщо ти не проти.
- Звісно, якщо тобі так потрібно...
- Потрібно, Чарлі, і навіть дуже треба. Ми повинні втрьох поговорити про це. Може, Едвард розкаже нам щось більше, аби в мене з'явилась бодай одна зачіпка.
- Тоді ми можемо піти просто зараз - Едвард мав би бути у своїй квартирі.
- Ну, - вона погасла свою сигарету об попільничку. - Ходімо!
Джулія накинула на себе свій кавовий плащ і попрямувала слідом за Чарлі.
Зачинивши за собою кабінет, вона спустилися до столику реєстрації і попередила Джона, що її найближчим часом не буде, тому нехай він доглядає за усім, що стосується відділення.
Після цього вони обоє покинули приміщення.