(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°

Частина 13

(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Частина 13

------------------------------------------------------------------
***
У скрутні моменти життя звертаю погляд на галерею шрамів своєї душі... і розумію: після того, що довелося пережити, просто не маю права здатися.
***
------------------------------------------------------------------
Коли небо було вкрите зірками, створюючи дивовижну галерею світлих і яскравих ліхтарів, Едвард підвівся з води і почав розглядати свій вже не сухий одяг.
- Ну ось - тепер я геть, як мокра губка.
Чарлі на таке лише розсміявся.
- Годі тобі, Едварде, - він також підвівся з води. - Поглянь на мене - я також мокрий. Не здивуюся, якщо ми завтра обидва ляжемо з температурою.
- Сподіваюсь, що такого не станеться.
Едвард був радий - Чарлі усміхається, як і завжди.
- Ти не проти, якщо я запалю цигарку? - запитав Чарлі.
- Навіщо питаєш?
- Ну, я... Так, просто запитав.
Чарлі дістав цигарку з кишені. Тоді, притримуючи однієї рукою запальничку, він запалив. Атмосфера була спокійною. Шум моря, дим від сигарет, звичайні балачки - ось би так завжди було... Вічно. В Едварда на одну мить народилася думка, що прямо тут він готовий померти.
Він дивився на Чарлі своїми пустими очима; дивився, як той курив і споглядав на море. Коли Едвард дивився на море, йому згадалося дещо... Недавно він прочитав один застарілий роман, де говорилося, що у води є пам'ять і, що вода, ніби заспокоює тебе, а також заставляє людину на мить заглиблитися в себе. Він дивися на ті хвилі, що легенько гойдалися. І в раз... маленькі потоки перетворилися на лікарняну палату, де лежав сам Едвард і один спогад повністю заполонив всі його думки.
І раптом ні з того ні з сього він запитав:
- Слухай, Чарлі, ти коли-небудь задумувався про смерть?
- Що...? - від таких слів у Чарлі з рота випала сигарета. - Чого ти це раптом?
- Коли я був у лікарні... Я подумав: "А що таке смерть? Що люди мають на увазі, коли говорять, що хочуть померти? Вони втомилися? Чи їхнє життя настільки нестерпне, що вони хочуть з усім закінчити?"
- А ти думав про це? - його погляд враз спохмурнів.
- Так, постійно. Я постійно про це думаю... Навіть зараз я думав, що тут було б чудово померти.
І Едвард згадав... Він чудово пам'ятав ті холодні руки, але ніяк не міг збагнути, кому вони належать. Льодові руки, які провели по його обличчю і щось шептали, ніби кличучи за собою.
- Люди дивні, Чарлі. Вони не розуміють смерть, але все одно бояться її. Багато разів я думав, що краще було б померти. Це здавалося таким солодким та спокусливим.
- Послухай Едварда, - Чарлі на мить задумався, а потім продовжив. - Одного разу ти спитав, чи не лякаєш мене. Але ти ніколи не викликав у мене страху. Ніколи. Насправді мені завжди здавалося, що тобі набагато болючіше, ніж мені.
- До чого це ти? - спитав його Едвард, не розуміючи, що він має на увазі.
- Я це до того, що твої думки - це не зовсім нормально, але я розумію тебе...
Едвард дивився на нього і не розумів його... Або ж не намагався зрозуміти...
- Не важливо, - різко сказав Едвард, чуть скрикнувши. - Нам потрібно йти. Де зараз Джулія?
- Постривай, Едвард... - його плечі затремтіли, а потім все тіло кинуло в холод.
- Що з тобою? - сказав Едвард, побачивши, який зараз вигляд має Чарлі.
- Все в порядку, - прошепотів собі під ніс Чарлі, а сам задав подумки питання: Чому? Чому він знову намагається уникнути розмови? Таку особистість, як Едвард, важко зрозуміти. Ніколи не передбачиш, який його крок буде наступним. Тому зараз, почувши такі слова від Едварда, Чарлі повинен був розібратися. Він хотів розібратися...
Але Едвард вже давно зрозумів, що саме зараз намагається сказати його товариш, тому, щоб заспокоїти його, він промовив.
- Все в порядку, Чарлі, - усміхнувся той. - Давай поговоримо про це наступного разу, добре?
Чарлі підвівся із холодного піску і став навпроти Едварда, вдивляючись у його темно-карі очі.
- Точно все добре?
- Так, все чудово! Так, - в моменті перевів тему розмови Едвард, - де зараз Джулія?
-Ох, друже, тобі треба одягнутися по-солідніше, бо тепер-таки ми беремо курс на галерею!
- Галерею...? - перепитав Едвард.
- Так-так, саме туди! У Джулії якась там зустріч має бути, отож вона сказала, що, коли наш впертий і гордовитий друг передумає, то вона чекатиме на нас там.
- Впертий і гордовитий, так? - Едвард трохи розсердився.
- Ну, не сприймай це аж настільки серйозно, друже. Прийми радше це за комплімент.
- Ну, то ходімо, - бовкнув Едвард.
- Так, ходімо, - підхопив Чарлі.
Після того, як вони вийшли з пляжу, рушили додому, аби переодягнутись. У кожного з них в голові вирували свої думки: Чарлі намагався все проаналізувати, щоб краще зрозуміти свого товариша і, хто знає, може, він щось-таки побачить, і це допоможе стати на крок ближче до Едварда. Проте Едвард думав про зовсім інше...
"Краще б не ляпав своїм язиком. Чарлі мені обов'язково про це нагадає і по правді... Я не хотів згадувати про той випадок у лікарні... Язик мій - ворог мій. Тепер він увесь день буде думати тільки про це".
Едвард обернувся до нього і побачив, як той, взявшись за голову, про щось думає.
"А я про що говорив? Так і думав..." - знову поринув у думки Едвард, після чого на секунду зупинився, почекав на нього.
- Чому зупинився?
- На тебе чекаю, черепахо.
- Не смішно...
- Я знаю, - Едвард знову усміхнувся, а потім вони вже йшли нога в ногу. Після цього вони попрощалися і розійшлися по своїм домівкам.
Згодом Едвард дізнався, що в тій галереї організовується щорічна виставка картин одного художника. Правда, на сайті не було зазначено, як його звали і, хто він такий, тому Едвард припустив, що він не достатньо відомий і, що дізнається він про це вже тоді, коли потратить до галереї.
Думки - думками, а час спливає! Закривши ноутбук, Едвард поспішав до шафових дверцят, звідки дістав свій лакований чорний і щойно випрасуваний костюм, який на Едврдові виглядав елегантно-діловим, а сам стиль був строгим і класичним, навіть нудним. Темний чоловічий костюм, білий комірець, краватка і туфлі - можна було сказати, що це - консерватизм, хоча це так і було.
Буквально через якихось кілька хвилин він стояв біля дзеркала і розглядав себе. Але, мигцем побачивши краєм ока знайомий йому силует з вікна, Едвард хутчіш спустився вниз по сходинках свого під'їзду, де на нього вже чекав Чарлі у білому італійському костюмі, що добре підкреслював плечі, створюючи відчуття відмінної постави. Цей образ додавав йому шарму, але була річ, яка зменшувала його привабливість - сигарета. Мабуть, п'ята за день...
- Слухай, Чарлі... - однієї рукою прикрив свій ніс Едвард. - від тебе так тхне смородом сигарет. Може, досить палити? - з насмішкою запитав Едвард.
- Йди ти! - ображено відповів Чарлі. - Ти сам куриш, а мені дорікаєш.
- Я курю, але рідко і не в людному місці!
Чарлі лише тихенько клацнув зубами і пішов вперед.
- Гей, мене почекай!
- Давай, давай.
-------
Галерея... була неймовірних масштабів. Ні, справді, погляду не відірвати. При вході до приміщення можна побачити верхні, довгі і широченні сходи; по обидва боки дивляться на своїх відвідувачів два великих лева, що сидять на підставках. А тоді, коли стиха піднятися по сходах, перед тобою автоматично відкриваються двері, де можна побачити видовжену залу, освітлену з одного боку великими вікнами, а з іншого - переповненому різними картинами.
Перший поверх цієї неймовірної галереї прикрашали гобеленами, численними станковими картинами та невеликими скульптурами, що милувало та ощасливлювало людські очі відвідувачів, але насправді відірвати свого погляду не міг тільки Едвард. Він давненько не відвідував подібні місця, ось і поводив себе, як маленька дитина. У його погляді палахкотіла цікавість і водночас читалася радість. Складалося таке враження, що, якби тут нікого не було, Едвард пищав би від несамовитого почуття утіхи.
Чарлі наглядав за ним здалеку, оскільки Едвард ще на початку, перед тим, як сюди зайти, покинув його, бувши повністю зачарованим цим дивним місцем.
- Бачу тобі тут подобається, - сказав Чарлі, підходячи до Едварда.
- Ти смієшся? Я просто в захваті!
- Шкода тебе засмучувати, але на нас вже чекає Джулія на другому поверсі.
- А, так, звісно. Ну, тоді гайда?
- Ходімо, - мовив Чарлі і вони почимчикували на другий поверх.
Сюди вели коротенькі мармурові східці. По обидва боки були оздоблені чорні квітні, наче з якогось саду, ручки, тримаючись за які вони почали поступово підніматися на другий ярус. Едвард очікував побачити щось грандіозне, ніж в залі, але його чекало лише повне розчарування: на наступному поверсі повсюди були шкільні парти, а біля них розташовувалися вікна, деякі з них були привідчинені. А посеред тої кімнати стояла одна, достатньо великих масштабів, картина. Едвард підійшов до тієї картини, пожираючи її своїми очима цікавості. На тій картині були зображені два ангелика. У їхніх поглядах Едвард прочитав смуток, але це був якийсь не ясний смуток, не зрозумілим для самого Едварда. І чомусь в цій картині він на мить, і разом з тим відчувив нестерпну біль в грудях, побачив себе та Ніколь. Справа була не в тому, як виглядали ті ангелики, як вони стояли і про що нагадували, а й у тому, що за ними стоїть. Коли знаєш когось так близько, але, як і раніше, його бажаєш, - це найсильніша прихильність, іскра між двома людьми, яка може розпалити полум'я. Але, хто знає: зігріє їх воно чи спалить? Це можна судити лише по власній історії. Стосунки, які були між ними, зігрівали їх, але в результаті стало... - Едвард привідкрив рота і замовк, насупившись. Більш нічого в тій картині його не приваблювало.
Він ще разок окинув її своїм холодним поглядом, допоки його не гукнув Чарлі.
- Гей, друже, ходи-но сюди!
- Вже йду, - відповів Едвард.
Серед того натовпу він побачив Джулію, яка стояла біля своїх товаришів, що з великим захопленням обговорювали сьогоднішню картину. Її волосся було заправлене у малесеньку гульку, але деякі пасма все одно стирчали біля її вушок. Сама дівчина була одягнута в довгу класичну чорну сукню, що ідеально підкреслювала її тоненьку фігуру. Побачивши Едварда і Чарлі, вона зраділа.
- І як вам виставка? - поцікавилася вона.
- Якщо ти говориш про виставку, яка складається з однієї картини, то не дуже, - відповів Едвард.
- Ну, такий же цей художник. Дарує нам лише одну картину раз на рік, але, як бачите, це нікого не бентежить. Всі в захваті!
- Не знаю: вона не справила на мене сильного враження, - сказав Чарлі, а Едвард кивнув головою у відповідь. Не казати ж йому, що насправді він відчув, дивлячись на деякі деталі картини. До того ж, якщо про це дізнається Чарлі, він знову хвилюватиметься.
- Заперечувати я не буду: так само, як і ви, я не помітила в ній нічого особливого, але для інших - це справжній витвір мистецтва!
- Послухай, Джуліє, - продовжив розмову Едвард. - Мені прикро, якщо я вас чимось образив, тому, прошу, пробачте мене. Нумо розкриємо цю справу разом!
Джулія усміхнулася.
- Як мило. Що ж, гайда після закінчення виставки зустрінемося на виході, де обговоримо деталі подальших дій.
- Чудово! - відповів Чарлі, - Зустрінемося на виході.
- Так, зустрінемося на виході, - підключився Едвард.