(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°

Частина 12

(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Частина 12

------------------------------------------------------------------
***
Феєрверки такі прекрасні, немов людське життя, чи радше його яскраві і ніжні радісні спогади, які швидко згасають, залишаючи по собі лише темряву.
***
------------------------------------------------------------------
- Чарлі, що ти тут робиш? - запитав Едвард, закриваючи за собою двері.
- Я просто знав, що ти сюди прийдеш, - Чарлі усміхався. - Ти хотів щось знайти, так? Думав, що це тобі допоможе?
- Що ти цим намагаєшся сказати? - Едвард напружився.
Чарлі лише мовчки підвівся, поглянув на Едварда й оминув його, ніби не помічаючи.
А біля дверей він ще раз поглянув в його сторону і сказав:
- Слухай, друже, я знаю, що ти відчуваєш, але твій відчай не допоможе тобі, а навпаки - приведе тільки в глухий кут, - після цього Чарлі пішов, залишивши Едварда на самоті.
Він стояв посеред палати і не розумів тільки одного: чому він приходив сюди?
І цей вираз, який Чарлі обдарував його на кінці, дещо стривожив Едварда. У його погляді була лише нікчемна крапля жалості. Але навіть, якщо й так, то хлопця все одно не покидало відчуття тривоги. Отож, будучи в повній хвилі своїх думок, він присів і на мить задумався: у деякому сенсі Чарлі був правий - Едвард і сам не розумів, чому сюди прийшов. Ні, він, звісно, хотів щось знайти, але ж мав розуміти, що ще від початку це була безглузда ідея. Ну, що він міг знайти в такому місці, якщо вже рік пройшов...?
Тоді він зрозумів, що насправді справжньою причиною візиту був його власний егоїзм. Він, нібито хотів згадати все те, що, здавалося йому, забув. Та врешті-решт те, що колись любив, до чого був прив'язаний, стає пилом. І всі ті ілюзії... чи фантазії... всі почуття, що були в тобі в ту секунду... перетворюються у ніщо. І він, як ніхто, це розумів.
Зараз у його душі, у його думках, по всьому тілі тече кров відчаю і нерозуміння цілковитої дійсності, що його оточує. Едвард просто пливе в чорній смолі і ніяк не може вибратися... сам.
І в цю секунду в його голові майнула думка: "Ось, що хотів сказати Чарлі!" - Едвард сидів, немовби ошелешений. Весь свій час він тільки й намагався докопатися по правди самотужки, забуваючи про тих, хто йому справді може допомогти. Сам того не розуміючи, він почав поступово відштовхувати від себе дорогих йому людей. Едвард ще кілька хвилин посидів на одному місці, а опісля покинув лікарню, не забувши попрощатися з дівчиною, що сиділа на місці реєстрації і ще раз подякувати їй за те, що впустила його.
Біля виходу Едвард подумав, що йому негайно треба йти до бару, оскільки після такої неприємної розмови Чарлі обов'язково мав би випити. Чарлі завжди таким був; тобто він був тою самою людиною, яка свій біль і відчай заливає алкоголем. Але на відміну від таких людей, які у висновку стають залежними від алкоголю, хлопець пив у міру і з деякою обережністю, розуміючи, коли йому варто спинитися.
Після того, як Чарлі був далеко від лікарні, Едвард все ж таки вирішив подзвонити до нього, у разі, якщо він поки що не хоче його бачити, попередить про прихід, аби потім їм обом не було ніяково.
Діставши з кишені телефон, Едвард почав набирати потрібний йому номер телефону і вже через кілька гудків лунає голос:
- Чого тобі? - запитав Чарлі із роздратуванням.
- Я знаю, що я скотина, - відповів Едвард і почув, як з телефону лунає сміх.
- Ще й яка! - не переставав сміятися Чарлі. - Де ти зараз?
- Я якраз хотів зустрітися з тобою, але подзвонив, щоб спитати тебе, чи цікава тобі зараз зустріч зі мною?
- Ну, якщо ти прийдеш із вибаченнями, то я ще подумаю.
- Тоді я йду до тебе, - сказав Едвард з маленькою усмішкою на лиці.
- Куди? - запитав Чарлі, дивуючись у його впевненості.