Татусю, я знайшла тата!

Частина 10.

Джин вирішив довірити Техьона Чіміну, чудово розуміючи, що ніхто не впорається з умовляннями краще, ніж він. Поки Чімін вбивав у голову другу, що цілком нормально буде взяти доньку з собою, Джин вирішив приєднатися до Юнґі. Тихо прочинивши дверцята, він лише заглянув на маленький балкончик. Не зустрівши жодного опору, він повністю втиснувся поруч з альфою. Той, не помічаючи нічого дивився на шумний Сеул. З висоти другого поверху багато не побачиш, але легкий і на диво свіжий вітер вартував того, щоб удвох тіснитися на малій площі.

– Чого хотів, хьон? – Юнґі міг здаватися грубим, але ті, хто знав його тривалий час, знав, що це або втома, або схвильованість. Що це було?

– Вирішив теж подихати, – Джин розумів, що звучить непереконливо. Мін теж здогадався про це і посміхнувся – тепер його обличчя здавалося не таким суворим.

Джин звернув увагу на предмет, що задумливо крутив у руках хлопець – сигарета.

– Ти що знову куриш? – здивувався омега, оскільки пам'ятав, що Юнґі вже близько двох років як залишив цю звичку – сприятливий вплив Чіміна.

– Ні, я ж кинув, – нарешті хлопець звернув увагу на цигарку, але ніби сам не розумів, звідки її дістав. – Це остання заначка, просто забув про неї, а тут знайшов.

– Звучиш неправдоподібно.

– Думай, як хочеш хьон.

– Чімін сказав, що незабаром гон, – ніяково перевів тему Сокджин , – ти тому такий загнаний?

– Так, – дуже просто зізнався Мін, що Джин навіть не зміг сховати здивування.

Вони ще кілька хвилин стояли мовчки. Як раптом Кіма осяяло:

– Знаєш, я вірю, що ти не куриш, а якщо й думав, то не варто. У Чіміна, наскільки знаю, з фізіологією все нормально, але якщо закуриш, є ризик, що угода не відбудеться.

– Хьоне, ти випадково не мафіозі, що за шифрами ти розмовляєш? І до чого ще фізіологія... а-а-а, звідки ти дізнався? – Юнґі в буквальному значенні щелепу ловив.

– Я вмію складати два та два. Та й кому ще бути розумним і гарним у вашій компашці, – сліпуче посміхнувся Джин.

* * *

Джин з Юнґі повернулися в кімнату саме в той момент, коли Техьон порпався в якихось паперах, а Чімін розкинувшись на дивані самовдоволено посміхався.