Татусю, я знайшла тата!

Частина 2.

Зі спогадів Техьона витягнув рінгтон його мобільного телефону. Юнґі і Чімін здригнулися від несподіванки, мабуть подумки загубившись у спогадах.

– Так?

– Те, я щойно отримав повідомлення. Як Лійон? А ти? – тараторив голос у слухавці.

– Хьон, я у порядку, Лійон спить.

– Що ти будеш робити? Вона здогадлива і кмітлива для свого віку, вся в мене...

– Хьон, давай ти заспокоїшся. Ми завтра можемо зустрітися.

– Я можу сьогодні, щойно закінчив з роботою і...

– В тут вже є няньки, хьон, – посміхнувся Техьон, бічним зором помічаючи, як обурено витягнулися обличчя цих самих «няньок». – Так, Юнґі-хьон і Чімін тут.

– Добре, завтра у тебе.

– Так, близько десятої. Доброї ночі, хьон!

Техьон тяжко видихнув. Завтра його знову чекає важка розмова, розмаїття думок і болючі спогади.

– Це Джин?

– Ага, – позіхаючи, відповів Те, – судячи з його жвавості він прийде з якимось планом. Я не знаю, що зараз робити, я так розгублений, – знесилившись, Кім запустив пальці у волосся та ліг на холодну поверхню столу. Але навіть цей контраст не допоміг йому збадьоритися чи зібратися з думками.

– Я знаю. Ти зараз підеш та виспишся, – твердо сказав Юнґі, піднімаючись з горнятками до раковини.

– Так, йди спати, – м'яко погодився Чімін, а не протести Те, лише із властивою йому впевненістю підштовхнув друга до спалень. – Ми зачинимо за собою.

Коли Техьон виповз з оглядової, лише дякуючи Юнґі він не сповз по стіні. Той швидко посадовив блідого та шокованого донсена на лаву.

– Техьон кивнув, з болем схлипнув, чим налякав вже збентеженого Юнґі.

– Те... ти чого? Скажи мені? Це щось невиліковне?

Не встиг хлопець що-небудь відповісти, як з оглядової вийшов лікар.

– Ви випадково не батько? – запитала лікар, намагаючись звучати делікатно через стан її пацієнта.

– Що? Батько? – витягнулося обличчя Юнґі. – Ні, я його друг, я... – здається до Міна повільно почало доходити. – Ні, я не батько, – вже впевнено сказав він, притискаючи до себе Техьона.