Татусю, я знайшла тата!

Частина 5.

Техьон сидів у редакції, розкручуючись на стільці, відверто нудився і хвилювався. Все по черзі. По-перше – у нього взагалі-то відгул, тому що Лійон застудилася, по-друге – він знову посів її на Юнгі (це не про те що хьон погана нянька, ні, він чудово ладнає з дітьми). По-третє – він розлючений тим, що його викликали дві години тому, але він до сих пір не розуміє, що тут робить.

Справа у тому, що вони вчора здали травневий випуск. Техьон лише видихнув, увесь день і він вільний – місяць заслуженої літньої відпустки. Лише застуда доньки затьмарила цей день, а потім і терміновий виклик на нараду, яка скасувала відгул Техьона.

– Що я тут роблю? – розкручуючись на стільці, запитав він у Чіміна.

Чімін саме той «щасливчик» від того, що повинен слухати ниття Те, сидів у своїх окулярах для читання, зосереджено скануючи екран комп'ютера. Той здається не почув, що у нього питають. Кім штурхнув друга, який тривожений одразу у паніці почав клацати мишкою.

– Що ти там робив? – миттєво спалахнувши інтересом, Те оббіг стіл, але Чімін вправно натиснув кнопку «вимк».

– Багато будеш знати – швидко постарієш, – Чіміна показав язик, підкидуючись на спинку стільця.

– Ви від мене щось приховуєте, – прищурив очі, Те намагався просканувати друга, який невимушено дістав ланч-бокс, переповнений ягодами та нарізаними фруктами. – Ти ж знаеш, що все таємне колись спливає назовні, я тому яскравий приклад..., о, смаколик, – Кім поцупив у Чіміна диньку і з задоволенням почав смакувати нею. – Хто взагалі займається нарізкою фруктів, зайве марнування часу, хіба що це для дитини.

– Я і є дитина, – Пак надув щоки, наче малюк, – це Юнґі мені все почистив і нарізав, – закохано поділився друг. Юнґі-хьон з ніжною усмішкою у фартушку, під хорали, турботливо нарізає фрукти – зображення, яке буде переслідувати до кінця дня – мінімум. Техьон пирснув.

Він неминучої смерті від маленьких долонь Чіми, зімкнутих на шиї, Те врятував сигнал внутрішньої навігації: «Прохання зібратися у конференційній залі за наступні п'ять хвилин».

– Нарешті! – тепер завершення дня здавалося набагато ближче.

Вони поспішили до зали, де вже було присутнє усе керівництво. Головний редактор – Аннет – струнка висока жінка з довгим русим волоссям, тихо перешіптувалася зі своїми заступниками і виглядала по дитячому схвильованою. Техьон взагалі був її головним фанатом. Окрім того, що вона талановита, різностороння і хватка начальниця, вона найдобріша людина. Саме вона прийняла юного Кіма, який ледве розумів, як поєднуватиме роботу та сім'ю. Він підкорив її своєю щирістю та тим, наскільки окрилений журналістикою. А після того, як вона дізналася про крихітку Лійон, лише побачивши її фото, з радістю запропонувала Техьону «журналістику вдома». Було багато щурів, які копали під Аннет, але та була ще тим міцним горішком і була за «кермом» видавництва останні десять років.