Так се буває

5

Перший день в академії, потрібно вести себе пристойно і заробити хороше враження–Подумки, відавав собі команди Павло.
Сьогодні хлопець дуже нервував і навіть не розумів причину цьому. Серце безперестанку билось, в шаленому темпі, а руки потіли. Павло пробував заспокоїтись, щоб інші лихого про нього не подумали, але це виходило в нього не дуже. Врешті решт, він зміг трохи вгамувати себе. Попереду перша пара, але зараз йому зовсім не до того. Сусід по парті старається підтримати розмову хоч якось, тому Павло просто усміхається та відповідає на запитання, хоча в душі просто хоче, щоб це все закінчилось і його залишили в спокої. Все йшло непогано допоки він не повернувся назад і не побачив доволі знайомі риси обличчя та проколи. 
–ЛУКА!!! ЩО ВІН ТУТ ,БЛЯХА, РОБИТЬ?????????????????–думки.
В голові знову паніка, якщо цей хлопець його одногрупник, то їм як мінімум прийдеться говорити…А якщо, їх посадять разом? А якщо, він якимось чином дізнається, що автор того інстаграму Павло? Скоріш за все, Лука почне сміятись з нього, розкаже всім одногрупникам і тоді, він стане ботаном з дивним хобі…Павло боявся багато чого, але стати посміховиськом— найстрашніше. Страшні думки різко перервав гул дзвінка. В аудиторії галас перетворився на шепіт, адже в  кабінет  зайшов викладач...Загалом пара пройшла непогано, всього лише постійне почуття страху та переживань. Прийшовши додому, Павло зрозумів, що знаходиться дома сам самісінький, тому швиденько роздягнувся і пішов в кімнату закрившись в ній. Коли він це зробив, то повільно сповз на підлогу і почав вигадувати, що скаже батькам, тому що варіант: “Та так нормально, просто цілий день думав про одногрупника” не підходить. Придумуючи варіанти відповідей, Павло почав обдумувати саму ситуацію і не розумів, чому вдень так нервував, адже нічого такого страшного не трапилось.
–Подумаєш, якийсь хлопець?–думки.
Тай справді, нічого такого. Павло почав думати, що вже сходить з розуму, адже “нічого такого” його так турбує, захотілось забити на це та очистити думки. Тому недовго думаючи, він встав на коліна перед іконою та почав молитись.
–*якісь дуже цікаві молитви*. Хах… Ну що ж не знаю навіщо, я зараз звертаюсь до тебе, але мені так важко на душі і я заплутався можливо, я повинен пройти цей шлях і щось зрозуміти для себе, але зараз, я просто хочу закутатись в ковдру та скрутитись калачиком від безвихідності. Боже ,якщо ти можеш підказати ,що мені робити далі або хоча б натякнути, прошу зроби це. 
Далі, Павло почув відкривання дверей й тихе топотіння. Це мати прийшла. Хлопець видихнув, встав з колін та відкрив двері до кімнати. 
–Привіт, мам)
–Привіт, синку. Допоможи ,будь ласка, віднести пакети на кухню.
–Добре.–після цього, Павло взяв два пакунка й поніс до кухні.–А що сьогодні на вечерю?
–Сьогодні у нас макарони, з білим сиром та сосисками.
–Мг.