Так се буває

13

Лука мав з'явитись тільки через 20 хв, але його надмірна пунктуальність зіграла своє. Набравши в рот повітря, він натиснув на дзвінок. Двері майже моментально відчинили і хлопець, навіть, трішки злякався.

—П-привіт. Вітаю з днем народження.—невпевнено мовив він та протягнув подарунок.

—Ох..Спасибі, не потрібно було нічого дарувати...Проходь.—з усмішкою на лиці сказала Христина.

Зайшовши в квартиру, він одразу побачив іншу одногрупницю, яка допомагала розвішувати прикраси. Лука не знав її імені, та й не горів бажанням його знати. Коротко привітавшись, парубок теж почав допомагати. Через хвилин 5, його відвела на кухню Христина під приводом помогти з їжею. Вони залишились одні, в цій тісній куховарні. Дівчина старалась приблизитись до Луки, але той постійно ухилявся і знаходив обставини, щоб відійти. Він з самого початку зрозумів в чому діло. Стояти в цьому малому приміщенні, було нестерпно. Хлопцю було некомфортно, але дії проти цього, могли посіяти підозру, тому він терпів...Терпів, що є сил. Цей ад закінчився, тільки через 15 хвилин. В двері постукала невелика компанія. Серед них були Дмитро та Павло. Якщо другий, побачивши Луку відвів погляд, то перший посміхнувся з такою ненавистю, що по тілу хлопця пройшли мурашки. Через декілька митей, милі розмови та привітання закінчились. Діма відійшов в тихе місце, на пару з Лукою.

 —І що ж такий, підор, робив в компанії двох симпатичних дівчат?—З видимим садизмом сказав той.

—Все думав і думав коли ж ти прийдеш)

—Що справді?)

—Так, думав та уявляв як мило ти будеш стогнати під мною)

Посмішка сповзла з лиця Діми і той нахмурився.

—Якщо ти думаєш, що це смішно, то глибоко помиляєшся.

—А я, що сказав, якийсь жарт?)

Він підійшов на крок ближче до Дмитра. Хлопець здригнувся, але відходити не став.

—Не боїшся мене?)

Рука Луки ковзнула до члена Діми, мацаючи його через джинси. Він заціпенів. Страх почав розливатись по тілу.

—Досить.Припини...

—Що таке? Ти так впевнено себе поводив, а зараз трусишся від страху.—Підняв руку до живота та заліз нею під футболку.

Дмитро голосно ковтнув слину, його сильні руки стиснули зап'ясток Луки. Він хотів, щоб все це припинилось негайно. Страх ще досі нагадував про себе, але вибору не було.

—Зупинись.

Скоріш благальним тоном промовив він. Лука перемістився наперед, тепер хлопець знаходився прямо перед Дімою і міг роздивитись його перелякане лице.

—А ти доволі красивий.—Забрав руку, але приблизив лице.

—Не наближайся до мене підор клятий.

—Хахах. Твій вираз обличчя змінюється щосекунди, це доволі кумедно.

—Заткнись. Якщо ти не відійдеш від мене, то тобі прилетить в морду.

Це тільки більше розвеселило Луку. Через декілька митей його губи зустрілись з вустами Дмитра, той хотів вдарити хлопця, але парубок виявився сильнішим. Коли Лу нарешті відпустив Діму, то сильно про це пожалів. На нього накинулись з кулаками і він ледве зміг ухилитись від удару.

—ЗДОХНИ ВИСЕРОК!!!!!

На крики прибігли люди. Дмитру не завадило це, тому він знову замахнувся та попав чітко в ціль. З носа Луки потекла кров. Одногрупники пробували розняти їх, але, що той, що той виривались і хотіли дати прочухана одне одному. Все таки в Луки це вийшло і на лиці Дмитра з'явився доволі великий синяк... Коли накінець то все закінчилось та їх остаточно розняли, Христина почала допомагати Луці зупинити кров. Другий же обійшовся підтримкою друзів...

Якийсь дивний розділ вийшов