Так се буває

23

Він справді погодився! Павло з усмішкою на лиці знову йшов до Луки в квартиру. Схоже другому було дуже самотньо, раз він без роздумів погодився допомагати парубку з математикою. Хлопець вже з впевненістю крокував до дверей під номером 77. В Павла був настільки піднесений настрій, що коли йому відкрили двері той ледь стримався щоб не кинутись в обійми з Лукою. Хлопці трохи побалакали та пішли в вітальню. Лиско здивувався коли побачив розкладений диван на якому стояла гора подушок. Лука безневинно усміхнувся та промовив:
—Як не як у мене тріщина в ребрі, тому довго сидіти я ,нажаль, не можу.
Павло розуміюче кивнув головою.
—А ще допоможи мені на того дивана всістися.
Хлопець трішки зніяковів, але прохання виконав. Коли парубки вмостилися та обклались подушками, а кіт вилизувався десь у  їхніх ніг робота накінецьто заворушилась. Над ногами Павла стояла чорна підставка для ноутбука та сам пристрій. Лука напівсидячи спостерігав за одногрупником, який налаштовував програми та вмикав файли з завданням. Хлопці довго просиділи над першою вправою. Ну як, Лука вирішив її за хвилин 5, а от пояснити її Павлу, так щоб той ще зміг знаходити розв'язок з різними умовами стало набагато складнішим завданням. Наступні вправи пішли набагато швидше і вони змогли справитись за дві години. Думати, виявляється, дуже втомлююче заняття і через це обоє дуже зголодніли. Лука запропонував включити якийсь фільм та поїсти. На цю пропозицію Павло хоч і не зразу, але погодився, тому зараз вони вже сиділи, їли макарони з м'ясом та дивились сопливу мелодраму. Обоє були цілком задоволені, а найкращим в цьому всьому був Кіт, який вирішив що груди Павла це найкраще спальне місце яке тільки може бути. Після вечері та перегляду телевізора хлопці просто лежали, гріючись під теплим коциком та мацаючи кайфуючого кота. Через деякий час, парубки почали куняти носом, тож гостювання довелось завершити. Павло подякував Луці за вечір та запитав чи може чимось віддячити хлопцю на що отримав:
—Та, йой, не починай. Мені самому сподобалось проводити з тобою час тож ти не повинен робити мені послуг.
Лиско трохи подумав над його словами та мовчки кивнув... Годинник показував 22:15. Павло тільки приплентався додому та стомлено піднімався на 5 поверх. Рідні двері відчинили самі та на порозі хлопець зустрівся з поглядом розлюченого батька. Його сильна рука схопила плече Павла та затягнула в квартиру. В кінці коридору стояла перелякана мати. Син вже приготувався до довгої повчаючої промови, але її не було. Батьки просто дивились на нього жадаючи пояснень. Парубок набрав в рот повітря та приготувався до розмови.
—Я був...—цього разу згадувати Луку було приємно і він не роздумуючи мовив далі— у друга.
По голові прилетів підзатильник. Біль швидко розповзався по всьому черепу. Павло сперся на стінку щоб не впасти.
—Перший день тиждня, а ти вже на гульки лазиж!
—Я не гуляв.
Батьків голос стих, але не убавив своєї грубості.
—Тоді де ти був?
—Я ходив до нього додому бо погано зрозумів урок.
Батько потер очі та пішов у спальню. Мати швидким кроком наблизилась до сина та приобняла його.
—Ти ніколи не дзвониш от тато і переживає. Не злись на нього.
Руки матері обережно погладжували постраждалу потилицю.
—Вибач...
—Нічого, синку, все добре. Просто наступного разу дзвони коли затримаєшся.
—Угу.

Редакторка:patelnya_