Так се буває

14

Павло спостерігав за Лукою та Дмитром доволі довгий час. Після інциденту з бійкою, вони розділились та знаходились в різних компаніях. Група в якій знаходилися Діма та Павло почали засирати Лу. Звісно другому це не сподобалось, адже завдяки Луці хлопець зміг зрозуміти матеріал і йому стало легше вчитись, але попросити закрити тему він не наважувався. Взагалі, якщо не враховувати бійку, то вечірка пройшла доволі непогано. Було багато їжі та напоїв, через деякий час навіть принесли кілька тортів, щоб кожному дісталось по кусочку. Павло зміг накінець то розслабитися та повністю понирнути в цікаву історію одногрупниці... Ближче до 12 Павлу позвонили. Це була мати. Вона переживаючим голосом запитувала в сина коли він прийде. Хлопцю прийшлось відійти в спальню Христини, адже через шумну музику змішану з криками він ледве її чув. Коли він зайшов до кімнати то чуть не випустив телефон з рук.Лука одиноко сидів на ліжку. В його руках ледь горіла сигарета. Він зробив затяжку та видихнув дим.

—Зараз перезвоню.

Навіть не почувши відповідь, Павло скинув трубку. Лука обернувся на голос. Ніяк не прокоментувавши появу хлопця, мовчки розвернувся та продовжив курити.

—Що ти тут робиш?

—Курю.
—Щось трапилось?

Лука знову подивився на Павла. Довго дивитись на хлопця він чомусь не став, переключивши всю увагу на симпатичну люстру. 

—Я домагався до людини.

—Що ти…

По шкірі пройшовся морозець, Павло відійшов назад і вперся в стіну. Він надіявся, що йому просто почулось, але Лука говорив надто виразно, щоб сплутати одне слово з іншим. Горло ледь видавило щось схоже на запитання.

—Це Ді..ма?

—Угу. 

Лука докурив сигарету та взявся за ще одну. Його рот видув клубок диму. Хотілось провітрити кімнату, але вставати з ліжка було надто лінь.

—Навіщо?

Більш впевнено сказав Павло.

—Не знаю. Напевно він мене бісив. 

—О, Боже…

—Бог тут зараз нічим не допоможе.

—Ти хоч жалієш про скоєне?

—...Можливо.

—Вибачись перед ним.

—Що?

Відірвавши погляд від люстри він з широко розкритими очима здивовано глянув на Павла.

—Ти думаєш він стане мене слухати?

—Але ти повинен це зробити.  

—Сенс?

—...Ти реально не розумієш чому зобов'язаний вибачитись?

—Зобов'язаний…

З рота Луки знову вилетів клубок диму. 

—Ти мене взагалі слухаєш?

—Так.

Павло потер очі і змучино промовив.

—Я не знаю з ким ти водишся і в яких компаніях буваєш, але те що ти зробив не є нормальним, і ти повинен поговорити з ним та вибачитись.

—…

На телефон подзвонили. Павло глянув на Луку і зрозумівши, що відповіді не дочекається підняв трубку. Розмова з матір'ю пройшла швидко і без зайвих запитань. Хлопець сказав, що скоро буде вирушати додому і щоб та не переживала. Закінчивши розмову, він знову повернувся до розмови з Лукою.

—Поговориш чи ні?

Через довгих 5 хвилин хлопець накінець то промовив.

—Поговорю…

І знову мовчанка. Першим поворухнувся Лука. Він встав з ліжка і направився до дверей подарувавши Павлу короткий невпевнений погляд.

—...Поговорю, але не сьогодні.

Хлопець вийшов залишивши Павла на самоті з думками...