Так се буває

29

 Голова була занадто важкою й валилась із плеч. Лука стомлено потер очі й продовжив зубрити матеріал. Хотілось вскритись та заснути вічним сном, але тонкі ниточки спогадів тримали його на цьому світі з останніх сил. Сьогодні парубку доведеться червоніти перед Павлом та вибачатись за той "нічний інцидент". Було соромно, хоч він і розумів, що сам наламав дров... Починати розмову про це було ніяково, але необхідно. 
 - Чуєш... Я тут би хотів вибачитись за вчорашнє...
 Невпевнено й боязко промовив Лука.
 - Ти про ту нічну розмову? 
Хлопець опустив очі.
 - Угу. Мені шкода, що потривожив тебе.
 - Навіщо ти так напивався? Скоро кінець семестру і не найкращий час для вечірок.
Це запитання поставило Луку в глухий кут.
 - Я... Я просто... - ланіти легенько почервоніли - мені було трохи сумно.
 Голос Павла змінився стаючи більш м'яким.
 - Щось трапилось?
 - А? Та ні-ні, у мене просто деколи бувають такі періоди. Не хвилюйся.
 Парубок довго думав чи говорити це в голос, чи ні, але врешті наважився та промовив:
 - Якщо тобі самотньо, то ми можемо частіше гуляти, або переписуватись.
 Очі Луки заблищали.
- Справді? Ох... Дякую.
- Та не потрібно дякувати це ж нормально.
 Кінчики вух Павла почервоніли.
...
 Переписуватись з Лукою було доволі весело, а коли той скидав наліпки з котиками, ще й мило. Хлопець деколи дзвонив Павлу і вони довго розмовляли про що не будь. Лиско почувався жахливо після того, як радісно підіймав слухавку від Луки, розмовляв з ним до пізньої ночі та... фліртував? Ну це було схоже на флірт, хоча він не до кінця розумів. Через це він ненавидів своє серце, яке вистрибувало з грудей коли чуло хоч якесь тепле слово від Луки. Ненавидів настільки, що після розмов з парубком короткі нігті впивались у шкіру залишаючи на ній пекучі червоні півмісяці. Ця ситуація сильно вимотувала хлопця. Він змучився від цього та просто хотів повернутись в шкільні часи, де єдине, що його хвилювало - математика. Схоже, цей предмет й справді старається зробити життя парубка нестерпним. Спершу атестат з 9 та покарання від батька, потім дружні стосунки з Лукою, які переростають, а може й вже переросли в щось більше. Напевне, якщо Павло просто загине, всі його страждання закінчаться?
 Пора екзаменів навалилась велетенським тягарем. Хлопці багато недосипали та старались мінімізувати довгі та безкорисні розмови. В такому стані не те що звинувачувати себе в гріховних почуттях до нього, навіть думати про це було надто втомлююче, тож Павло на деякий час зміг перенаправити свої думки на більш важливі справи. З кожним днем він все більше почав засинати на ходу, що завдавало великого дискомфорту. Деколи сидячи в кафе він просто звалювався на плече Луки та поринав у вимір сну. Крізь нього Павло відчував дотики, точніше його ніжно гладила по голові рука. Коли все ж таки хлопець просинався руки на його голові не було, але відчуття залишись...

Редакторка: patelnya_
Я постараюсь написати 30 розділ більш довгим та насачінішим подіями, які ми всі так чекаємо😏... Але нічого не обіцяю😁