Так се буває

20

Відсутність Луки дуже здивувала Павла.  Він хотів запитати про це в Дмитра, тому що, останній раз бачив його саме з рюкзаком Лу, але парубок відповів дуже зкомкано і не зрозуміло, тому Лиско почав розпитувати всіх сам. Староста дивно на нього глянув та промовив:
—Так, просто напиши йому.
Павло озадачено глянув на нього.
—В мене його в контактах нема...
Староста підняв одну брову.
—А група в тг для чого створена?
Хлопець трохи почервонів.
—А, точно...
Знайти Луку в групі виявилось доволі легко. Він використовував такий самий нікнейм як в інстаграмі. Набравшись сил Павло написав перше повідомлення
П:Привіт. Це я, Павло.
Через декілька хвилин хлопець накінецьто з'явився в мережі.
Л:Привіт. Щось сталось?
П:Та ні. Просто хотів запитати чого тебе нема °-°
Л:Я найближчий місяць взагалі приходити не буду.
П:Чому???
Л:Ну, всьоголиш ребра зламав•^•
П:?!!!?
Л:Я невдало впав, не хвилюйся.
П:І як тут не хвилюватись?
Л:Ну...Якось. -_-
П:...
Через довгі 10 хвилин Лука написав:
Л:Як справи?
Це повідомлення заставило Павла усміхнутись.
П:В мене чудово, а в тебе?
Л:Нормально.
На цьому їхня переписка закінчилась...
Павло виливав корм для котів в тарілочку. Ті, в свою чергу лізли під руки та мило мурликали. Сьогодні хлопець зробив цілих 15 знімків! Це аж 3 пости! Закінчивши годування кітиків, він витер руки вологими салфетками та відправився додому. Останнім часом навчання давалось йому легко, тому Павло планував швидко зробити домашнє і потім взятись за відфотошоплення фотографій... Сьогодні батько був не в гуморі. Хлопець зрозумів це за його інтонацією. Різкий тон відбивався гулом в вухах, а кожен новий звук заставляв тіло легко трястись. В такі дні кожна його дія, та дія матері засуджувались і знецінювались. Теплий спокій повільно щезав і Павло стискав кулаки аби не випалити, щось в відповідь на зауваження батька. Він повинен шанувати своїх батьків та мовчати в тряпочку, навіть якщо їхня поведінка дратує хлопця. Вечеря пройшла жахливо, але вона закінчилась і тепер парубок міг насолодитись самотністю закрившись в своїй кімнаті. Тремтіння рук зникло, Павло дивився на своє відображення в вікні та пролистував в голові події, що стались з ним за цей нелегкий місяць. В голові з'явився спогад з вечірки та розмова з Лукою. По тілу пройшлись мурашки від розуміння. Того вечора він був на емоціях і не зміг збагнути всієї суті, але тепер його ніби осяяло. Лука... Він гей? Мозок почав кипіти і хлопець торкнувся лобом холодного скла, щоб остудити голову. Прикривши очі Павло спробував вгамувати стукіт серця. "Ні. Я помиляюсь.", " Він сам сказав, що Діма вибісив його.", "Лука—нормальний. Не накручуй себе.". Думки літали туди сюди без змоги вгамуватись. Врешті-решт Павло прийшов до тями коли почув стукіт по дверям. Голос батька остаточно повернув його в реальність.
—Пішли на кухню. Поговоримо.

Редакторка:patelnya_