Так се буває

42

Павло вже деякий час вдивлявся у вікно. Все перед ним було розмите, у вечірній пітьмі пропливали машини, їхня мелодія була дивна й нерівномірна. Через приглушені стукоти й грюкоти сусідів зверху, хлопець неначе перебував у велетенському мурашнику, з невеликими кімнатками та довжелезними заплутаними коридорами. Так могло тривати вічно, парубкова уява вже сотню разів вигадувала щось нове, робила різні асоціації, але в одну мить серед неяскравих звуків з'явився чіткий та гучний шум дверей. Павло чув як провертається ключ у замку, відчував як опускається ручка та холодне повітря під'їзду потрапляє до квартири. По спині пробігли мурахи, хлопець ненавидів багато чого у своєму житті, але зараз ця мить здавалась найбільш нестерпною. Паніка і страх — це єдине, що він відчував зараз. Звісно Павло не боявся своїх батьків. Насправді йому було байдуже чи прийшов батько, чи матір, одне, що хвилювало його так це світло-сірий гольф який він одягнув сьогодні зранку і який був закривавлений в результаті нових пошкоджень погано зажитих ран. Хлопець звісно що намагався його відіпрати, але в підсумку закинув річ у пральну машину, сподіваючись, що вона закінчить розпочате. А зараз режим прання підходив до кінця та хтось з батьків візьметься за діставання одягу з барабана, тож парубок вирішив піти на випередження й забрати той триклятий гольф. Коли він вийшов з кімнати, то машинка якраз почала сповіщати про завершення і з дверного отвору кухні з'явилась мати. Вона підійшла до Павла та усміхаючись почала запитувати як у нього пройшов день. Після рутинної розмови матір пішла до ванної кімнати, щоб дістати речі

— Давай краще я? — Павло промовив це з останнім клаптиком надії.

— Та я сама з цим розберусь, розпакуй краще кульки зі продуктами, вони на кухні.

Павло постояв трохи й рушив на кухню, щоб не викликати підозр. Серце билось як шалене, тривожні думки наповнювали голову, разом із цим хлопець намагався себе заспокоїти, адже після його прання разом з пральною машинкою плям крові залишитись не могло. Зрештою він почав діставати продукти, складаючи їх на місця, пройшов час і мати вже мала дістати всі речі, а отже вона нічого не побачила. Як ось Анна стурбованим голосом кличе сина до себе. Хлопець завмер, пустий пакет впав на підлогу, він не рухався боячись, що так прискорить неминуче. Матір підійшла до сина та з ніжністю поклала руку на його спину.