Так се буває

33

Лука прокинувся від сигналу будильника. Цей звук повернув його в реальність, адже "безтурботні" канікули закінчились і тепер доведеться знову наповнювати свій мозок новими знаннями. Тіло, втомлене від розваг у ліжку, безмежно боліло. Тільки зараз Лука зрозумів, що кохатись декілька разів на день жахлива ідея, якщо на ранок тобі вставати на заняття. Через декілька хвилин безкорисного бою із виснаженими м'язами, хлопець здався. Час минав надто швидко і парубок розумів, що такими темпами він запізниться на першу пару, але енергії ця думка не додала. Різко, маленький клубочок вкритий ковдрою прокинувся та виринув з під неї, щоб добряче позіхнути й потягнутись. Лука стомлено глянув на кота і в його голові щось перемикнулось та він зміг знайти сили, щоб встати... Пари минали як завжди, тільки бажання вчитись потихеньку зникало. Парубок декілька разів помічав на собі стривожений погляд, але так і не обернувся, дозволяючи Павлу свердлити його своїми очима. Хлопець взагалі перестав звертати на нього увагу і йому справді стало трохи легше. Деколи Лука вважав цю ситуацію з одногрупником повним абсурдом, а деколи не міг спати через неї ночами. Загалом його настрій був мінливий як погода, тому ззовні важко було оцінити, що насправді він про це все думає і які почуття відчуває.
Лука здригнувся від різкого бажання закурити. В роті з'явилось бажання знову відчути цей гіркий смак та поринути в такий жаданий спокій й насолоду. Хлопець тихо встав і пішов до вбиральні, відкрив вікно на повну та тремтячими пальцями запалив сигарету. Вона одна не змогла вгамувати Луку, тож він взяв другу, потім третю, четверту, п'яту. Так тривало, поки парубок не викурив половину пачки, пів години пройшли настільки швидко, що здавалось хлопець встигнув тільки моргнути. Він закрив вікно та хутко пішов на пару... 
Павло зустрів його на тому самому місці. Лука сидів, притиснувши ноги до себе та читав конспект. Хлопець присів поруч та знову стурбовано глянув на хлопця, збираючись видавити з себе хоч якесь слово. Складалось враження, що на нього не звертали уваги, ніби він ніхто та його не існує взагалі. Врешті-решт Павло зібрався з силами та мовив:
— Те що було, тоді... Мені шкода.
Лука подивовано глянув на хлопця, ніби він тут тільки що з'явився, але через декілька секунд знов відвернувся, заглиблюючись у свої думки.
— Нам нема про що говорити.
Павло почав робити задирки на пальцях, в спробах заспокоїтись.
— Я... Розумію, що тебе це сильно образило — в горлі з'явився рвотний ком, від спогаду з цією подією — ... Але, мені б хотілось.. — якщо це взагалі можливо, забути про цей поцілунок і повернутись до нашої дружби.
Лука ледь стримався, щоб не розсміятись, продовжувати цю розмову йому не хотілось, та й вона не мала сенсу. Микита знав про що говорить, стосунки з Павлом зроблять хлопцю лиш гірше. Парубок тихо встав з підлоги та відправився до сходів. Напівдорозі його схопили за зап'ясток й зупинили. 
— Прошу, вислухай мене.
Лука спробував вирватись, але даремно.
— Ще раз кажу, нам нема про що говорити!
— Чому нема? Думаю за останні пів року у нас назбиралось багато тем для розмов. Наприклад, я постійно відчував до тебе почуття схожі на закоханість і в результаті ми, трясця, поцілувались! — Павло відпустив зап'ясток хлопця — І я, чорт забирай, взагалі не знаю, що мені робити, я ненавиджу себе, ненавиджу...
Останні слова вибили Луку з рівноваги й він схопився за поручень, щоб втриматись на ногах. Перед ним стоїть парубок, який через декілька секунд просто розплачеться, якщо він звідси піде. 
Хлопець підходить ближче і з усіх сил притискає Павла до себе в міцні обійми. 
— Добре...Я зрозумів. 
— Вибач.. Мені шкода. Я не хочу... Я не хочу припиняти спілкуватись з тобою, не хочу.
Лука трохи відхилився й глянув Павлу в очі.
— Те, що тоді було дуже сильно вдарило по мені, та й видно по тобі теж, тому я пропоную допомогти одне одному.
— ..В сенсі?
— Ти відчуваєш до мене як мінімум симпатію і це нормально, чуєш? Звичайна симпатія, без нав'язаного суспільством гімна і тому подібного. Я відчуваю до тебе теж саме й мені дуже, дуже прикро, що тоді я не зміг тебе зупинити та заспокоїти. Але зараз ми тут, разом, стоїмо і розмовляємо, тому спробуймо знову? Я не хочу тебе примушувати, тому добре подумай пере....
— ...Почекай, почекай, почекай! Т-ти що, пропонуєш мені зустрічатись з тобою? — щоки хлопця почервоніли, але він не відвів погляд, жадаючи відповіді.
Лука трохи усміхнувся.
— Нуууу, думаю так.
Павло притиснувся до плеча Луки. Він не знає, що робити, він знову заплутався. Різко хлопець відчув чужі вуста на своїй шиї, після чого здригнувся.
— Вибач. Це було лишнім, так?
Парубок повернувся до зелених очей співбесідника. Він не знає відповіді. В його грудях щось болісно стиснулось та стало на заваді здоровому глузду.
— Я подумаю — не встигнув Лука все зрозуміти, як хлопця коротко поцілували в губи. Павло зібрався зразу втікти та залишити парубка, але руки міцно схопили плечі не даючи бажаному здійснитись.
Після довгої паузи діалог продовжився.
— Не тікай. 
— Вибач.
Хлопець цьомнув його в щоку й відпустив. 
— Більше не втечеш? — Лука з усмішкою протягує Павлу мізинець, ніби малій дитині.
Парубок опустив голову, але протягнув мізинець у відповідь. 
Обіцянка є, але чи зможуть стримати її?

Редакторка:patelnya_