Так се буває

17

Через одну пару буде вікно. Саме на ньому Лука і збирався вибачитись або хоча б не зробити ще гірше. З кожною секундою він нервував все більше і більше. Дійшло до того, що на перерві він стояв за будівлею академії та докурював останню сигарету, хоча ще зранку пачка була повна. Постійна гіркота в роті та запах тютюну на руках викликали легку ностальгію. Його батько також багато курив. Син зазвичай просто сидів біля нього і насолоджувався запахом, поки його не відганяла мати та не сварила батька, що курить поряд з дитиною. Лука любив своїх батьків. Поринувши в спогади він перестав помічати, що відбувається навколо нього. Хлопець не помітив як сигарета в руках догоріла й залишився тільки фільтр. Чийсь голос вивів його  з трансу, піднявши голову Лука побачив Дмитра та ще декількох хлопців, імена яких не знав.
Наступні події відбувались надто швидко.
Хлопця вдарили під ребра та схопили руки, щоб не рипався. Від болю він наполовину зігнувся. Рука підняла його лице за підборіддя. Це виявився Діма.

—Ну що, суко, подобається?

Лука дивився на нього скорше з розчаруванням ніж з страхом. Біль в ребрах, ще досі не пройшла, але це не завадило Луці спровокувати Дмитра ще сильніше.

—Ти такий жалюгідний, невже не можеш зробити зі мною нічого без своїх друзяк?—показово смикнув руками.  

Не пройшло й хвилини як нога Діми замахнулась й вдарила хлопця в живіт. Двоє "друзяк" відпустили Луку даючи йому стиснутись в калачик на траві. Через декілька секунд знову удар, потім знову і так до хрусту. Схоже йому зламали ребро, можливо не одне. Дихати було пекельно боляче. Хто взагалі буде бити по легенях? Лука спробував піднятись, але на його руку наступили та втиснули в землю. По лиці полилась тоненька сльозинка. Він спробував щось сказати, але горло стиснув болючий ком. Волосся Луки схопили та потянули вгору, піднімаючи голову. 

—Що таке? Боляче? 

На це хлопець посміхнувся і видавив ледь чутний звук.

—Та мені це в кайф)

Лука знав, що сказавши це хлопець підпишеться на вічні страждання, але хіба такий дурень як він не заслуговує цього? Парубок зробив не менш жахливий вчинок ніж Дмитро, тому стиснувши зуби та поміцніше приготувався до ще однієї серії ударів...
Павло сидів на парі повністю поринувши в думки. Луки і Дмитра не було, і він подумав, що ті двоє все-таки помирились, і зараз тихо, мирно десь сидять та балакають про буденне. Хлопець записував слова вчителя в зошит, хоч і не розумів, що той говорить. Павло літав десь в хмарах. Де тепло й сонячно, де немає проблем, де кожен щасливий та багато багато котів. Вони бігають туди сюди, нявкають і лізуть на руки. Виринувши з цих чарівних дум, парубок глянув на настінний годинник. Залишалось десять хвилин до завершення пари. Ще одна і він буде вільний. До Павла нарешті прийшло натхнення і хлопець збирався зробити багацько знімків. Коли закінчилось заняття, до класу зайшов Дмитро й хутко схопив свій рюкзак та наплічник Луки. Хлопець розслабився та подумки сказав:"Вони точно помирились"

Редакторка:patelnya_