Так се буває

16

Неділя для хлопців пройшла звично, для обох. Павло ходив до церкви й проводив час з батьками, а Лука провалявся цілий день в ліжку обіймаючи та жмакаючи кота. В понеділок весь час важко. Павло не хотів йти в академію, але його ніхто питати не збирався. На вулиці стало ще холодніше. Кінець вересня, тротуари в опалому листі, а деякі дерева вже встигли полисіти. Треба було спішити на заняття, але ноги ледве несли Павла... Пара здавалася безкінечною. Якби не написання конспекту хлопець би заснув. Коли все це закінчилось хлопець поклав голову на руки і з наполовину закритими очима дивився на Луку.

—Він сказав пізніше...Але коли?—думки.

Павло міг би встати і запитати в нього про це, але його бажання поспати виявилось сильнішим. Закривши очі, хлопець поринув у сон. Парубок прокинувся від дзвінка, зрозумівши що вже почалась наступна пара злякався. Він швидко взяв всі потрібні речі і поплентався в сусідній кабінет. Цей урок був скучніше минулого...Павло піднімався по сходам на останній поверх. Після 3 пари хлопець накінець то наважився запитати в Луки про розмову. Коли він піднявся то побачив його на підвіконні з сигаретою в зубах. Парубок розмовляв по телефоні, по голосу можна було зрозуміти, що це дівчина. Вона щось швидко розказувала йому, а він в свою чергу просто усміхався та уважно її слухав.Павло оперся об стіну і почекав поки вони закінчать. Через 15 хвилин розмова завершилась. 

—Ти щось хотів?

Не дивлячись на Павла виразно промовив Лука.

—Розмова з Дімою.

Хлопець глянув на нього, але через декілька секунд відвів погляд. Лука витяг з пачки сигарету та закурив її.

—Він не стане зі мною розмовляти. 

—Але ти ще навіть не спробував. 

На лиці Луки з'явилась легка посмішка.

—А ти би захотів розмовляти та пробачати людину, яка до тебе домагалась? 

—... Невже ти не жалієш про скоєне?

Лука знову поглянув на Павла. В його карих, ні медових очах не було злості, там був сум і ще щось, щось глибоке та незрозуміле для Луки. 

—Жалію. Так. Мені шкода, що я повів себе як повний козел. 

—Поговориш з ним?

Хлопець тяжко видихнув і кивнув головою в знак згоди. Напружені плечі Павла розслабились і він сів на підвіконня поряд з Лукою. Наступні декілька хвилин парубок вдихав дим від сигарети, а потім сказав:

—Що це за дівчина, з якою ти розмовляв?

—М? Аааа...То моя старша сестра.

—Оу ясно.

—А ти про що подумав? 

З не прихованою цікавістю сказав Лука.

—Ну, а про що може подумати кожна людина, яка побачить широко усміхненого хлопця, який розмовляє з дівчиною? 

Усмішка Луки повільно спала і він на автоматі почав говорити.

—Так я ж...

Він різко прирвався.

—Що ти?

—Я нічого, забудь.

Павло подивився на екран телефону і спустився з підвіконня.

—Через 10 хв пара.

—А...Добре-добре. Я зараз ще покурю і піду. Можеш мене не чекати. 

Павло розвернувся і пішов до кабінету. Лука сидів заціпенівши. 

—Він не здогадався? Ні, він мав здогадатися. Так після інциденту з Дімою, Павло мав додуматись. Чорт, чорт ,чорт, я такий дурак. Не потрібно було тоді пити... Через мою тупість найбільшу таємницю, яку я хотів зберегти тепер знають мінімум 2 людей. Який жах...
Дзвінок вдарив по вухах, від чого Лука аж підскочив. Простоявши на місці секунди 3 він збагнув що до чого і бігом направився до аудеторії.