Так се буває

32

Хлопець сидів на підлозі й довго вдивлявся на коричневі двері. Різко в його голові, щось поворухнулось й він швидко встав та почав вдягатись. Сходи здавались нескінченними й коли парубок нарешті спустився вниз та вийшов з будинку, на вулиці вже не було нікого. Його кинули. Чи варто сумувати? Ні, точно ні, адже між ним та Павлом, крім поцілунку, не було нічого, але все ж серце вибило тяжкий й болісний удар. Рука мимовільно взяла телефон та почала набирати номер. Він почує відповідь, він заспокоїть, він допоможе, хоч би Павло підняв слухавку... 
Лука повільно пив пиво тримаючи його в ротовій порожнині до останнього поки смак не стане зовсім гидотним. В кутку кімнати сидів кіт та грівся біля батареї не бажаючи відчувати запах алкоголю. За вікном підіймалось сонце, освітлюючи вулиці своїм холодним промінням та будячи деяких мешканців міста. Хлопець потер втомлені очі й встав з підлоги. Залишки пива тихо бовтались на дні пляшки. Лука глянув на них та скривився виливаючи їх в раковину. Живіт жалісно забурчав, не варто було пити на голодний шлунок, але що ж тепер зробиш. Парубок швидко закинув в рот кусочок пляцка та пішов спати... Довго дрімати хлопцю не дала любляча сестра. 
-Спиш?
-Ні, тільки прокинувся від будильника під назвою "сестра".
-Йой, ну не починай.
Лука зарився в ковдру сильніше, роблячи з себе маленьку кульку.
-Шо ти хочеш?
-Як шо? Коли в гості?
-Які, бляха, гості?! Не поїду, я в той Київ.
-Та що ти репетуєш? Після того як поїхав до того Львова взагалі додому не приїжджаєш.
-Там немає мого дому.
Парубок скинув слухавку. Марія спробувала подзвонити знову, але Лука постійно збивав, тож дівчина здалась. Котик підійшов до ліжка свого господаря й голодно занявкав. Парубка накрив гнів і той голосно накричав на бідну тваринку та виставив її за двері. Через декілька хвилин страшна дерев'яна перешкода знову посунулась. Лука впав на коліна й почав обнімати котика, що злякано дивився на нього. Через декілька секунд теплих обіймів Кіт впевнено мовив своє "няв". Парубок підвівся та попрямував до кухні, щоб погодувати свого домашнього улюбленця і знову стати звичайним Лукою... Насправді сміятись та підтримувати діалоги дуже важко. Якби не наркотики хлопець навряд чи взагалі сидів би на кухні, а не за ґратами через скоєння вбивства. Коли він вживав таблетки, то знову міг почуватись звичайною людиною, яка може сумувати, але через деякий час знову радіти й не зациклюватись на одній події. Лука міг не зриватись на всьому що тільки бачив за кожну дрібничку. Сьогодні він випив трохи більше ніж планував. Йому потрібно бути веселішим, потрібно знову стати собою та тим з ким й справді дружив Павло... В барі майже нікого не було, але Лука якраз чекав на це. Він домовився зустрітись тут з Микитою, який як завжди запізнювався на свої фірмові п'ять хвилин. Нарешті грізна постать з'явилась на порозі й почала йти в його сторону. Грубий та басистий голос заспокоював та давав відчуття впевненості. Насправді Микита єдиний, хто міг розрадити Луку в тяжкі хвилини та буди поруч. Він знав, який парубок насправді та рідко засуджував його за не найкращі вчинки. Вони просто пили коктейлі та розмовляли. Без зайвих рамок й особливої цензури. Лука розказував все, що його турбувало, а Микита слухав і подекуди давав поради. Коли мова зайшла за Павла, то слухач скривився ніби від сильного алкоголю.
— Тільки не кажи, що ти цього хлопа рятувати будеш та допомагати прийняти себе чудового.
Лука не впевнено глянув на парубка. 
— ...Я не знаю... Просто розумієш...
— Та та та любовка-помідорка і все таке. Розслабся, тобі не потрібно переживати через того дурачка.
Микита дружньо штурхнув того в плече.
— Так... Напевно ти правий.

Редакторка:patelnya_