Так се буває

31

Він біг. Чому? Хлопець й сам не знав відповіді на це запитання. Після такого бажаного й приємного поцілунку Павло зірвався з місця, ніби божевільний й утік... Як справжній боягуз. Його щоки палали вогнем чи то від сорому, чи від гарячих сліз, які так невчасно почали литись тонкими потічками. Телефон в кишені куртки розривався від дзвінків. Це був Лука, який вражений такою реакцією з усіх сил старався випрохати хоч якесь пояснення. Пробігши вулиць зо п'ять Павло зупинився й в шоці глянув навкруги. Вулиця була доволі знайома, але мапа Львова ніяк не складалась в голові перетворюючись в білу пляму. Хлопець відчув себе собакою в лабіринті. Довго блукаючи провулками, вулицями, переходами парубок нарешті вийшов до Оперного. Холодний вітер обпікав руки, ланіти та очі. Хоч тіло й зігрілось від невеликого марафону, кінцівки все одно замерзли. Врешті-решт Павло сів на різнокольорову лавочку біля кав'ярні й почав дмухати в долоні, в надії зігріти обмерзлі пальці, яких навіть не відчував. Сльози вже давно перестали литись, а Лука телефонувати. Як ось роздався дзвінок. Парубок підняв слухавку. Мати. Вона сварилась, адже син-дурбецало не додумався попередити, що знову затримається, хоч і пообіцяв прийти до 23:00. Павло мимоволі глянув на екран телефону. Година перевалила за дванадцяту й потихеньку наближалась до першої. Від розуміння, що він телепався по вулицях, ще з дев'ятої вечора тіло накрило втомою. Слова матері пролітали повз вуха. Парубок почав гортати історію дзвінків й аж жахнувся від побаченого. Лука телефонував більш як сто разів. Тілом пробігли мурахи, страшно уявити, що відчував хлопець коли ніхто так і не підняв слухавки. З моторошних думок Павла витягло неспокійне мамине "Алло". Жінка вже почала жалкувати про цей сварливий монолог і навіть згадала, що розпочала його так і не дочекавшись голосу сина. Парубок промовив, якесь дурне виправдання, а потім замовк не упізнавши свого голосу. 
— Павло, щось сталось?
— Я...Я скоро буду, мам. Все добре.
Хлопець скинув слухавку. В спробі вгамувати свої емоції та переживання Павло тупо дивився в одну точку. Через деякий час він сфокусував свій погляд й зрозумів, що весь цей час дивився на магазин для дорослих. Далі помотав головою та швидкою ходою попрямував до зупинки в надії зустріти хоч одну маршрутку. Додому довелося добиратись пішки...
На годиннику була пів друга ночі. Кухня слабо освітлювалась настільною лампою, за столом сидів батько. Було чутно як вхідні двері обережно й максимально тихо відкрились та на коридорі з'явилась тінь недолугого сина. Чоловік встав з-за столу і тихою ходою відправився до Павла. Хлопець розумів за що його сварять та б'ють. Розумів, що сьогодні зробив набагато гіршу річ ніж просте запізнення додому, але не сказав, не признався, змовчав. Голова боліла від втоми та декількох смачних потиличників. Можливо боліла ще б від криків, але розбиратись з поліцією батько не хотів, тому просто погрожував. Шепотом... Павло завалився на нерозстелене ліжко. Так би й заснув, якби не мати, яка прокинулась й вирішила провідати горе сина. Вона тихо підійшла до нього й сіла на ліжко. По ніжній потилиці пройшлась її рука. 
— Синку ти як?
— ...Вибач. 
Голос парубка був сумним та втомленим. Жінка знала цей голос і звісно ж вона знала свого сина, як облупленого та як саме він переживає кожне покарання від батька.
— Що сталось?
— Я....Дурень.
— Ну-ну не кажи так. 
— Я зробив помилку. Вибач, я-я такий жахливий...
Мати обняла Павла.
— Мама і тато тебе дуже люблять. І ти зовсім не жахливий, ти хороший, красивий і розумний хлопець та я впевнена, що твоя майбутня дівчина буде казати про тебе те саме.
Остання фраза повинна була підбадьорити хлопця, але зробила все тільки гірше. Він вдав ніби в нормі та сказав, що хоче спати, а натомість до самого ранку лежав задихаючись в сльозах, обзиваючи себе всіма лайливими словами які тільки знав... Та ненавидів усе в собі. 

Редакторка:patelnya_
Сподіваюсь, що у вас все добре і ви проведете новий рік у безпеці та з мирним небом над головою.