Так се буває

11

Павло приніс зошит. В університеті їх не перевіряли, тому Лука очікував побачити багато закреслень, каракуль та малюнків сучасного мистецтва. На його здивування зошит був чистий. Хлопець, обережно записував матеріал уроку, розділяв на папки, підкреслював важливе. Ладно, можливо він просто любить робити красиві конспекти, але...Обкладинка?! Боже мій, Лука її не використовував з класу так 8. Він хтів посміятись з Павла і нагадати, що той вже не в школі, але подивившись в ці милі очі. Хлопець справді горів бажанням зрозуміти урок. Це викликало усмішку у Луки і той з веселим настроєм, почав перевіряти вирішені Павлом задачі. Крутивши в носі септум, хлопець пробував знайти помилку в рівнянні. Він чітко її відчував, але просто не бачив. Від цього парубок почав хмуритись. Павло думав, що той злиться через його тупість, але на щастя його думки не були правдою. Лука старався максимально просто пояснити матеріал, деколи придумував легенькі рифми, щоб хлопець легко їх згадав. З кожною формулою рівнянням та задачею Павло все більше і більше розумів. Для них, час плив надто швидко, вони й не помітили як пройшло вікно й пора на пару. Вони бігли на всій швидкості до кабінету, сміючись та в жарт обвиняючи одне одного. Влетівши до аудиторії, хлопці максимально швидко та тихо повсідались...
Павло задоволено потягнувся і почав збирати речі. Кінець пар. Хлопець почував себе вільною пташкою, яка ось ось змахне крилами та полетить до гніздечка. В рюкзаку був фотоапарат, він подивився на нього з сумом. Останнім часом до нього взагалі не приходило натхнення. В інстаграмі потихеньку почали відписуватись, збільшилась кількість людей в коментарях, які запитували про нові публікації. Хтось навіть робив припущення, що автор загинув або почав займатись криміналом. Читати їх було весело, а відповідати ще смішніше. Але десь глибоко в душі Павло розумів, що пора дорослішати. В кінці кінців не буде він ж до старості фотографувати котів? Дитяча мрія завести пухнастика, перетворилась в це довготривале хобі, але воно потихеньку згасало. Тепер в голові Павла лише навчання, майбутня робота та пошук окремого житла. Дорослішати виявилось не так весело як він собі уявляв…
Вечір. На небі з'являються зірки. Павло піднімає голову й шукає на небі сузір'я. В нього майже вийшло скласти малу ведмедицю, але багатоповерховий будинок, загородив зірки. Невдоволено хмикнувши, він подивився на шумну компанію. Серед них був хлопець, який сильно нагадував парубка, що декілька раз забирав Луку. По їхнім голосам, можна було зрозуміти їхній не цілком тверезий стан. В голову Павла зразу прийшла думка, що якщо цей хлопець спілкується з Лукою, то й сам Лу знаходиться в знаходить в подібних компаніях. По тілу пробігли мурашки. Так Лука взагалі не спілкувався з одногрупниками, постійно знаходився десь далеко в хмарах, носив загалом закритий темний одяг, щей цей пірсинг...Його вигляд зовсім не приманював оточуючих. Павло перше подумав, що вигляд може бути оманливим і насправді Лука не такий поганий, але всі признаки вказували, що все-таки з ним щось не так. Павла відвідала думка, що краще на якийсь час перестати з ним спілкуватись, тим більше парубок й сам до нього не ліз. Розвернувшись, Павло пішов на тролейбусну зупинку…