Так се буває

37

Павло присів ближче до кошеняти, щоб насипати йому корму. Кошенятко мило муркало, але коли хлопець віддалявся хоч на крок, то воно починало жалібно нявкати, благаючи залишитись. Минав час, а Павло так і продовжував сидіти на лавочці, щоб кошеняті не було самотньо. Врешті-решт у нього не залишилось часу і він мусив йти на пари, сумним поглядом він оглянув парк, але вдіяти було нічого, тому хлопець насипав ще трохи корму в мисочку та швидко пішов, поки це не помітила маленька тваринка...

Холодне вікно тролейбуса охолоджувало гарячу шкіру лиця. Павло почувався засмученим та втомленим навіть не переступивши порогу академії. Здавалось, що цей день навмисне складається так жахливо, хоча єдиний промінчик сонця серед цього захмареного неба був і ним виявився Лука, точніше зустріч з ним. Роздумуючи про свої плани на день Павло не помітив як швидко пройшов час, виходячи з тролейбуса він ще хвилин 10 намагався змусити себе зайти до академії, убиваючи спокусу прогуляти першу пару. Зрештою, парубок опинився в навчальному закладі та швидким кроком наближався до кабінету. Його зустрів веселий голос та мила усмішка. Сьогодні Лука сів на останню парту, що трохи здивувало Павла, але він не був проти такої зміни. Хлопець відсунув стілець та тяжко приземлився на нього. Темно-зелені очі вдивлялись у втомлене лице, а після чого наповнились тривогою.

— Все гаразд?

Павло повернув голову і м'яко усміхнувся. — Я погано спав.

Лука нахмурився та відкрив рот, щоб щось сказати, але зупинився почувши дзвоник. Тому замість довгої лекції про те як нечемно брехати, він швидко прошепотів "Пізніше." та почав відкривати зошит із конспектами... Після першої пари хлопці так і не поговорили, а "пізніше" тепер могло настати лиш у квартирі парубка, тож Лука всю поїздку додому думав що саме треба буде сказати, щоб невеликими клаптиками витягнути з Павла всю правду. Але схоже, що в хлопця були на нього інші плани, адже як тільки вони двоє переступили поріг квартири, Лиско накинувся з поцілунками та обіймами на збентеженого роздумами парубка. Атмосфера навколо них моментально змінилась, Луці знадобилась секунда, щоб змінити хід своїх думок та повністю дати Павлу полонити його. На душі стало тепло й добре, а руки те й робили, що знаходили собі місця десь на грудях партнера. Різко поцілунок розірвався і тепер обоє дивились одне на одного, намагаючись приборкати шалене дихання та серце, яке під впливом гормонів намагалось вискочити з грудей. Після паузи, що протривала всього лиш декілька секунд, Лука погладжуючи щоку Павла, вирішив відкинути всі свої плани та стратегії та піти на пролом.