Хащі темного лісу за декілька хвилин безперервного бігу почали здаватися нескінченними. Варто було почути страшне вовче завивання, як Рейчел заціпеніла від переляку, проте несподіваний тріск гілки десь недалеко зміг змінити ситуацію і дівчина продовжила свій шлях.
Нестерпний головний біль нагадав про себе більш сильнішою хвилею болю через що русоволоса на декілька секунд втратила пильність й цього було достатньо, аби зачепитися за ледве помітну гілку та впасти.
- Дурненька, хіба тебе не вчили дивитися під ноги? - пролунав писклявий голос. - Хутчіш підіймайся, ти маєш за будь-яку ціну прибігли вчасно!
- Ти мені вже набридла, не хочеш хоча б хвилинку помовчати?
- Лише тоді, коли ми покінчимо з цим кошмаром.
- Тобто не скоро, просто чудово... - саркастичний настрій був як ніколи доречним, бо це означало, що дівчина була готова до фінальної битви.
Рейчел вже збиралася стати на ноги, як в голові почало паморочитися, після чого вона втратила свідомість та знову зустрілася обличчям з прохолодною землею.
Сьома ранку - непоганий час для початку першого навчального дня.
Рейч без особливого бажання встала з ліжка, щоб вимкнути будильник, після чого одразу ж почала копатися у своїх думках.
Почуття, ніби щось важливе забулось, довгий час не покидало її, але як би дівчина не намагалася напружити пам'ять, так нічого і не згадала. Відкинувши погані думки, Браун почала готуватися до виходу в світ, час ідеально прасованої, ще недоторканної, форми нарешті настав.
Порівняно з Енід Сінклер, макіяж Рейчел був абсолютно не яскравим, якщо це взагалі можна було назвати макіяжем: підведені чорним олівцем очі, трохи туші та вишневий бальзам на губах. Тим часом зачіска була звичайнісінькою: передні пасма були сплетені в коси, які потім перетворилися в невеликий хвіст ззаду, інша частина волосся залишилася розпущенною.
- Біжи, Рейчел, швидше!
Різке потемніння в очах та дзвін у вухах ніколи не здавалися русоволосій чимось особливим - звичайна фізіологія кожної людини, але зараз щось було не так.
Списавши все на банальний стрес, Рейчел швидко зібрала рюкзак й в останнє перед виходом подивилася на себе в дзеркало.
Вперше в моєму житті шкільна форма має приємний ненабридливий вигляд під стать навчальному закладу.
Дрібниця а приємно.
Тепер не доведеться думати про те, що одягнути, одразу після пробудження.
Не те щоб раніше це було великою проблемою, просто завжди знаходилися ті, хто критикував мій зовнішній вигляд.
Сподіваюся, тут мені не доведеться зіткнутися із цим. Мені й так вистачає того, що я норміс в оточенні ізгоїв.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Невидимка
FanfictionЇї життя завжди було наповнене болю та страждань. Вона ненавидить брехню, ненавидить гучні компанії. Лише тримаючи у своїх руках пензля вона відчуває себе живою, більшого й просити гріх. Але вона навіть уявити собі не могла, що зацікавить його завдя...
