Невидимка

23.Нещасливе кохання

День народження... Чи є така людина, що не любить це свято? Звичайно є - Венздей Адамс.

Чесно кажучи, досі не знаю, як я взагалі погодилася на те, щоб привітати Венздей зі святом, останнім часом в нас не найкращі відносини, але Енід вміє переконати, тому я зараз стою тут і вислуховую невдоволення Адамс.

Помітивши вирізбленні надписи на стінах склепу Джозефа Крекстоун, Венздей приділила їм усю свою увагу, при цьому не звертаючи уваги на друзів, що приготували їй сюрприз та планували відсвяткувати це свято разом. Але дівчина була іншої думки.

Трохи засмутившись, Торп опустив голову, ніби це саме він винен у такій реакції Адамс на святкування. Це не залишилося непоміченим Рейчел, тому вона спробувала підбадьорити друга.

- Не засмучуйся, просто така в нас Венздей, те, що для нас свято, для неї тортури.
- Знаю, але неприємний осад залишився.
- До речі, в кого там з наших наступний день народження? Він чи вона вже точно буде іншої думки щодо свята.
- Ти права. А наступним святкуватиму я, але ще не скоро, в січні.
- Запам'ятаю, вже навіть є декілька варіантів для подарунку.
- Гей, народ, що це з нею? - вигукнув Аякс, вказуючи на дівчину з косами.
- Схоже, в когось нове видіння. - констатувала Енід.

Видіння... Не знаю, що зараз бачить Адамс, але в моїх видіннях лише кошмари. І мама. Цікаве поєднання.
Раніше я й подумати не могла, що зіштовхнуся з цим...

Хороший та міцний сон - це не те, чим може похвалитися Рейчел, але сьогодні, на диво, все було спокійно. Пташки співали, сонце світило, голова не боліла й найшокуююче - вона виспалася.

Знаєте коли в останнє таке було? Ось, вона навіть не пам'ятає цього!

Якщо ранок починається з такого, то день автоматично обіцяє бути хорошим і наповнений несподіванок.

Першою такою став стукіт у двері, після чого у кімнату дівчини зайшла її люба бабуся Барбара, що запропонувала онуці спільний сніданок. Рейч спочатку очікувала на підвох, але так і не побачивши його дала свою згоду.

Як і передбачала Браун, підвох таки був й полягав у тому, що одразу ж після сніданку, пані Фарбер повела її до оранжереї.

- Як тобі відомо, моя сила бере свої витоки з усього живого, що оточує нас. Я маю зв'язок з кожною живою рослиною, яку можу взяти під свій контроль, аби в кінці кінців керувати нею. Ти маєш навчитися цьому ж, я всім серцем вірю, що в тебе це вийде.
- Яким ізгоєм була мама? - холодно спитала дівчина. - Чому ви усі майже нічого не кажете мені про батьків?
- Бо ти не маєш цього знати. А тепер повернемося до справи!
- Що ви від мене приховуєте?
- Ми закрили цю тему, Рейчел.
- Ти - так, а от я - ні.
- Ти ще дитина. Станеш доросліше, тоді поговоримо. Домовилися?
- Добре, я приймаю твої умови.
- Чудово.