Невидимка

21.Родичі

Ніч у відділку була набагато кращою, ніж гадалося. Тиша, спокій, міцний сон. Окреме дякую шерифу, що дав мені таку прекрасну можливість відпочити.

- Рейчел, доброго ранку. - трохи засмучено сказав чоловік.
- Він справді добрий, пане Галпіне. Чого ви тут? Щось сталося?
- Прошу на вихід.

Шериф відкрив двері і жестом показав дівчині виходити.

- Це якийсь жарт?
- Ні.
- А я не маю тут залишитися?
- Ні.
- Хтось заплатив заставу?
- Ні, ні і ще раз - ні.
- Ви випускаєте мене по власній волі?
- Взагалі, весь наш колектив дякує тобі за затримку Девідсона і його пістолет, на якому висить чимало справ.

Хотіла зробити якнайгірше, а вийшло занадто добре. Що з цим світом не так?

Приїзд у Невермор на поліцейській машині нікого не мав здивувати, бо усі знали про зв'язки Браун з копами, але наручники на її руках ніхто не очікував побачити.

Поки учні з шоком дивилися на цю картину та активно пліткували, Рейчел широко посміхалася й навіть перебуваючи в кабінеті директорки її усмішка нікуди не зникла.

- Пане Галпін, можете, будь ласка, пояснити, що відбувається! - незадоволено запитала Лариса, після чого змогла спостерігати за тим, як шериф зняв з дівчини наручники.
- Це була моя ідея, тому не сваріться. Мабуть, зі сторони це виглядало прикольно.
- А мені, мабуть, не треба було слухати тебе.
- Може хтось нарешті пояснить мені до чого усе це?
- Рейчел вночі затримала одного дуже небезпечного хлопця. - почав Донован.
- І я вистрілила йому в ногу.
- Так, тому ми були змушені затримати її на період з'ясування усіх обставин.
- Одна ніч в камері й вже вранці мене відпустили без усіляких претензій.
- Ці учні точно скоро зведуть мене з розуму... - наливши в склянку трохи алкоголю, пані Вімс зробила декілька ковтків і сівши в своє крісло продовжила. - Добре, з Рейчел все гаразд, Рейчел в академії. А чи є якісь подробиці щодо нічного випадку з Юджином?
- Ні, але...
- Стоп, що за випадок? Чому ви мені нічого не сказали? - влізла Браун.
- На той час, коли я повернувся у відділок, ти вже солодко спала, тому я вирішив не будити тебе.
- Дякую звичайно, але б краще розбудили. То що сталося?
- На хлопця напав якийсь звір.
- Ведмідь, якщо точніше.
- Директорка Вімс, це зайве, Рейчел знає про існування монстра.
- Про що ви думали, коли залучили дитину до цього розслідування?
- Формально, я не працюю ні на поліцію, ні над цією справою. Я такий собі юний помічник, що має трохи інших погляд на склад того чи іншого злочину, тому мої послуги іноді корисні.
- Дуже корисні. - підтвердив слова дівчини Галпін.
- Добре, можеш йти, Рейчел. А ви, пане шерифе, залишіться, нам ще є про що поговорити.