Невидимка

15.Старе-нове розслідування

- Ксав'є!
- Рейчел? Де ти є?

Хлопець не припиняв озиратися в надії знайти пропажу, але вже через мить вона стояла перед ним опустивши голову.

- Рейч, що сталося? Що з тобою?
- Я не знаю, я не контролює це. - скрізь сльози відповіла дівчина. - Мені так боляче, я не знаю як це зупинити.
- Все буде гаразд, чуєш? Ми щось придумаємо. Подивись на мене.

Браун негативно похитала головою, після чого Торп акуратно взяв її за підборіддя та змусив підняти голову.

- Бачиш, що вона робить зі мною?
- Це можна виправити.
- Звичайно, можна... Тільки якщо ти вб'єш мене.

Почуті слова пройшлися ехом в голові юнака, їхнє звучання приносило величезний дискомфорт, з яким було не так вже й легко боротися, але він зміг і вже через хвилину побачив кинджал, що стирчав із дівочого живота.

- Господи, Рейчел, я не хотів...
- Знаю, але лише так ти врятуєш море життів. Прошу, запам'ятай це, інакше потім загинеш сам.

Холодний піт, каркання ворон за вікном й черговий жах. Для Ксав'є це не було чимось новим, але все побачене лякало хлопця до мурашок. Найбільше лякала Рейчел, а точніше її вигляд, який Торп просто не міг не спробувати зобразити на папері.

У цей час не тільки художник мав безсонну ніч. Браун так і не лягала сьогодні спати, бо складала дошку з відомостями, які реально зможуть допомогти в їх з Адамс розслідування, окреме спасибі вчасно зробленим копіям поліцейських рапортів та результатів експертиз.

Так, не всі були на руках Рейч через обмежений допуск, і все ж таки - це краще, ніж взагалі нічого.

Отже, що ми маємо? Хайд, мертвий-живий Роуен, три інші жертви, відрізані частини тіла, квітка Диявола, моя мама, моя можлива смерть і найголовніше - пророцтво.
Оце я розумію початок нового навчального року...

- Сподіваюся, що ти вже не спиш, Рейчел, інакше... - Венздей без стуку увійшла у відчинену кімнату Браун, й одразу ж помітила дошку з різноманітною інформацією. - Це те, що я думаю?
- Саме так. Найзмістовніші і найважливіші деталі. Звичайно, будуть ті, які нам не знадобляться, але нехай буде. Виглядає захоплююче.
- Що ж, повернемося до цього пізніше.
- Чому?
- Директорка Уімс дала мені завдання обрати позакласний гурток, тому я вирішила поєднати непотрібну мені справу з дуже важливою розмовою. Так що?
- Дай мені 5 хвилин.
- Добре, але не секунди більше.